Юрий Щербак - Бар'єр несумісності

Ось якою вона була тоді, коли осипали її на сцені квітами шанувальники й стрілялися через неї офіцери.

Біля столу, на різьбленій дубовій підставці, стояла мармурова Венера, і мармур був такий старий, що здавалось, це не мармур, а віск. На величезному килимі над софою пласко, мов картина, висів образ святої богоматері в багатих золотих ризах: подарунок і благословення матері, Катерини Прокопівни.

В кутку, коло книжкової шафи, стояв мольберт.

— Сідайте, — сказав Майзель. — Ви, звичайно, знаєте вірш Соловйова: «Панмонголизм, хоть слово дико, но мне ласкает слух оно»?

— Знаю.

— В цих рядках треба замінити одне слово. Замість «панмонголизм» написати «кібернетизм». Каву питимете?

— Охоче.

Майзель взяв із підвіконня дивний срібний прилад із двома невеличкими кранами, поставив на стіл, підпалив під цим приладом спиртівку. Через деякий час із краників у чашки полилась гаряча брунатна рідина.

Майзель дістав зі столу Борин рукопис.

— Я уважно прочитав те, що ви написали. Я дуже, хотів би, щоб цей документ був якнайшвидше надрукований. Я напишу рекомендацію в будь-який журнал чи видавництво — можете на мене в цьому покластись.

«Ще б пак, — подумав Боря. — А він непоганий хлопець. Ось що значить стара школа. Він таки розуміється на літературі. Ні, я завжди казав, що гімназія…»

— Це повинно бути надруковано, — вів далі Майзель, — щоб людство знало, яка реальна небезпека йому загрожує. Це повинно бути надруковано, щоб я мав змогу публічно відповісти на ваш «Канон». Ви коли вчились в мене?

— У п'ятдесят сьомому, — сказав Боря.

— Я мав стільки сказати вам, що розгубився. Боявся, що коли ми зустрінемось, я не зможу докладно викласти свої думки й через це вирішив записати їх на папір. Колись, коли буде надруковано «Канон», я зроблю з цього статтю. Прочитайте, потім поговоримо.

Він подав Голубові кілька сторінок тексту, надрукованого на машинці.

Я уважно прочитав твір Б. М. Голуба під претензійною назвою «Новий канон», викладений на 100 сторінках машинопису в 32 постулатах. Треба віддати авторові належне: з нечуваною досі відвертістю він проголошує кредо певної частини науковців, котрі без усяких на те підстав вважають себе духовною елітою, яка диктуватиме світу свої закони та нав'язуватиме суспільству свої погляди. Вони гадають, що вони — воїни світла, хоча насправді вони — провісники темряви, темряви тим страшнішої, що вона насувається під прикриттям наукових формул та математичних розрахунків. «Новий канон» — спроба теоретично обґрунтувати кібернетизоване середньовіччя.

За стилем твір Б. М. Голуба являє собою дивовижне й часто гротескне поєднання месіанської патетики, запозиченої з творів Тейяра де Шардена, та дешевої іронії, мішанину деяких оригінальних думок професора Костюка з повідомленнями, які охоче друкують науково-популярні журнали. Автор наче поставив собі за мету — зібрати докупи весь той інформаційний мотлох, що дедалі більше засмічує свідомість сучасної людини. Але поінформованість ще не є ознакою глибокого розуму, так само як і іронія не завжди є свідченням духовної свободи.

Що ж пропонує Б. М. Голуб людству? Який тип медицини обіцяє в майбутньому його «Канон»? Які наукові й моральні обрії відкриває він перед нами і які етичні цінності обстоює?

Автор починає свій твір із твердження, нібито сучасна людина занадто мало думає про неминучість власної смерті, що вона не перейнялася вповні розумінням своєї індивідуальної обмеженості в часі й просторі. Отож справа виглядає якраз навпаки: людина ще занадто багато приділяє часу думкам про смерть — яскравою ілюстрацією цього є екзистенціалістська література. Вільна людина майбутнього позбудеться страху смерті, сприймаюча смерть як щось природне, як відпочинок після важкого шляху. Це — одна з головних передумов вільного розвитку Homo Sapiens. Б. М. Голуб ігнорує той незаперечний факт, що всі великі звершення сучасності, всі героїчні подвиги минулого належать, власне, людям, яким вдалось переступити через страх небуття, вирватись поза гравітаційне поле смерті в світ справжньої свободи. Звільнення від страху смерті сприятиме біологічному й соціальному розквіту людини.

Автор «Нового канону», нічтоже сумняшеся, оголошує медицину безпристрасною, холодною наукою, побудованою на тих самих засадах, що й фізика, хімія, математика. Цим твердженням автор доводить свою цілковиту безпорадність з питань наукової методології: кожну науку визначає об'єкт її вивчення; якщо у випадках з фізикою, хімією, математикою маємо справу з мертвою матерією або її абстрагованою моделлю, то у випадку з медициною ми стоїмо перед людиною — в усій складності її фізіологічних та суспільних функцій, в усій її багатовимірності й суперечливості. Всякі спроби звести медицину лише до чисел, формул і фактів можуть спричинитись до нечуваних, злочинних наслідків. Одним із цих наслідків мог б бути законодавчо легалізована евтаназія, тобто медичне вбивство безнадійно хворої людини з її відома та за її згодою. Кожний порядний лікар, котрий бачить умираючу людину, не може змиритися з думкою про неминучість — він ще вірить у якесь диво й робить усе, щоб урятувати хворого. Він намацує пульс і йому здається, що там усередині ще живе маленьке джерельце життя. Й тільки потім він розуміє, що то б'ється його власний пульс… Комп'ютер не знатиме сумнівів та пощади. Його вироки, об'єктивізовані в числах і формулах, зніматимуть моральну відповідальність із тих, хто буде вихований у дусі повного поклоніння електронним машинам — їхньому генію та силі їхньої логіки. Тоді стане можливим запровадити евтаназію в широких масштабах — як цього вже сьогодні домагаються певні криміналісти від науки на Заході. Лікар, який візьме на себе функцію ката, — чи є ще жахливіша перспектива?