Юрий Щербак - Причини і наслідки

Помовчавши трохи, Лариса вирішила продовжити розповідь про гостей, що їхали на новосілля:

— Поруч з Ірою сидить Оскар.

— Це я вже зрозумів: поруч з Ірою сидить Оскар.

— Ззаду в Ірчиній машині дуже цікаві люди: Саша і Жанна. Вони актори, виступають разом. Програми в них оригінальні: середньовічна поезія, маловідомі поети вісімнадцятого століття. Саша прекрасно грає на гітарі. Крім того, Жанна — екстрасенс.

— Хто-хто?

— Екстрасенс. Її тепер досліджує Оскар. Він вивчає передачу думок на відстані й таке інше… А в «Жигулях» наші давні друзі Валя і Володя. Вони живуть за кордоном. Володя працює в Мексіці. А перед тим де він тільки не бував… Париж, Нью-Йорк, потім на Кубі жив… Ми з Валею вчилися в одній школі… Він киянин. Вчився в університеті. Якось прийшов до нас у школу на вечір. Був студентом четвертого курсу. У нас танці. Він підходить до мене й запрошує. А я тоді зустрічалася з одним хлопцем, який займався карате. Така дурепа… Перша любов… І остання, — додала вона. — І я відмовила. Тоді Володя запросив Валю. А через рік одружився з нею, й вони одразу виїхали за кордон.

— І ти пошкодувала, що не пішла з ним танцювати?

— Звичайно, — сказала Лариса. — Не сиділа б зараз у вашій лабораторії, не нюхала б мишей. А мій каратист пішов у слюсарі, п'є…

Вони проїхали повз придорожній ресторан, від якого починався Козин, метрів через триста звернули ліворуч й, пропетлявши по темних вуличках села, виїхали на високий берег Козинки й зупинилися.

За ними, висвітивши завулок сяйвом фар, під'їхали інші машини, одразу ж зчинився веселий гамір, захряпали дверцята, були відкриті багажники, чоловіки почали переносити сумки в дім, на порозі якого вже гостинно усміхалися Ларисині батьки. Лариса бігала від однієї машини до іншої, знайомила тих, хто ще не був знайомий; Жадану раптом стало ніяково, наче він потрапив у чужу країну, до незнайомих людей, в яких інша мова й інші звичаї, і йому треба було зробити над собою зусилля, щоб перебороти цю мить відчуження, цей свій несвоєчасний вихід з гомінких і безглуздих гонок суєти в мовчання й безрух.

Батько Лариси виявився дуже симпатичним і гарним сивим чоловіком, ставним, з відкритим мужнім обличчям і чорними бровами, що збігалися на переніссі; був схожий на кіноактора, якому доручають ролі позитивних керівників високого рангу; втім, так воно й було — не на екрані, а в житті. До всіх гостей звертався з чарівною усмішкою, жінкам перецілував ручки, а Жадана зустрів як давнього доброго знайомого, сказавши, що Лариса весь час розповідає про його наукові подвиги; повідомив, що незабаром почнеться будівництво нового корпусу їхнього інституту — вже складено індивідуальний проект, і по секрету додав, що для лабораторії особливо небезпечних інфекцій заплановано комплекс обладнаних за останнім словом техніки приміщень, — щодо цього Супрун особисто розпорядився. Жадана зачарував цей чоловік, на якого така схожа була Лариса — викапаний батько, й напад туги та відчуження як рукою зняло з душі. Навпаки, стало весело, й він відчув симпатію до всіх, кого зустрів у цьому домі. Мати Лариси — повна маленька жіночка, що виглядала значно старшою за чоловіка, — метушилась у великій вітальні біля святкового столу.

Лариса повела гостей оглядати будинок. Почали з другого поверху, де містилися кабінет старого Супруна, спальня Лариси й ще одна невеличка комірка для гостей чи для прислуги; з дитячою радістю, що одразу ж передалася всім гостям, Лариса показувала все новеньке й сяюче, дерев'яні дубові панелі, шведські й фінські шпалери з рожевими й голубими квіточками, витисненими на цупкому, схожому на гобеленну тканину папері, німецькі темно-червоні й темно-сині, заправлені під плінтуси, ворсисті килими, якісь засклені люки в даху, з яких можна було спозирати колір неба о кожній порі року, важкі бронзові ручки, торшери, бра й люстри, все умеблювання кімнат — і набиті передплатними виданнями класиків книжкові шафи в батьковому кабінеті, і велике ліжко кольору «п'яної вишні» у спальні (по блискучій дерев'яній поверхні спинки в'юнився вигадливий золотий орнамент), вкрите стьобаним блакитним покривалом, — хтось із гостей, якийсь білявий чоловік у светрі — Жадан нікого ще не розрізняв з-посеред цих чужих людей, — впав на ліжко, як на батут, випробовуючи його відштовхуючу силу, що викликало одразу ж різні веселі жарти й натяки; гості у передчутті свята від усієї душі виказували своє захоплення побаченим; внизу розмістилися велика вітальня, де чекала на них вечеря (кольоровий японський телевізор уже розквітав усіма барвами естрадного концерту), спальня Ларисиних батьків й кавова кімната з каміном, прикрашеним керамічними ангелочками, які гріли свої голі сіднички в теплі вогнища; тут стояли шкіряні крісла й диван — Жаданові вони нагадали побачені в кіно старовинні автомобілі з сидіннями, схожими на цей диван. Не обминули, звичайно, кухні з біло-зеленими фінськими меблями й туалету з ванною. Ніщо не приховалося від доброзичливого, зацікавленого погляду гостей — ні салатового кольору унітаз і фаянсовий умивальник, ні рожеве біде й такого ж кольору ванна, що стояла на металевих ніжках у вигляді левиних лап. Стіни у ванній кімнаті було викладено спеціальною декоративною кахляною плиткою, яка в своєму поєднанні творила фотографічну, наче взяту з якогось закордонного журналу, майже об'ємну картину соснового лісу на березі моря, серед дюн, освітлених призахідним сонцем Норвегії чи Швеції: із золотої води виходила оголена дівоча постать. Єдине, чого не показати Лариса, — це сауну. Майже викінчена, й апаратура вже привезена, тільки, на жаль, ще не змонтована — хоча Лариса мріяла, що сьогодні вночі її гості зможуть погрітися в справжній сауні. Захопленню гостей не було меж; Жадану особливо сподобалися дерев'яні сходи, що вели на другий поверх. Ці сходи навіяли спогад про щось дуже знайоме, рідне, затишне, чого ніколи не мав, хоч знав, що це в його житті існувало. Коли, де — не міг пригадати.