Юрий Щербак - Причини і наслідки

Такою Жадан її ще не бачив. Мабуть, ніхто не бачив, бо Огородник і Бадяк роти пороззявляли від здивування: якась тиха, непримітна шмаркачка, голосу якої вона досі не чули, раптом дозволяє собі таке. У Бадяка навіть пантофля з ноги звалилася від несподіванки. Не на собачий язик вона схожа, а на тараню, подумав Жадан.

— Федоре Кириловичу, — звернулася Ліда до Огородника, — хто зараз відповідає за призначення антнрабічного лікування? Га? Згідно з вашим наказом?

— Ви.

— Правильно, Лідіє Василівно, — нарешті подала свій дзвінкий голос Кротова. — Бадяк уже показав себе, досить. Я повністю підтримую Євгена Петровича. Професор Мідатов розповідав мені…

— Отже, так, — перервав її спогади Жадан. — Крім гамма-глобуліну і вакцини, треба призначити комплекс вітамінів, десенсибілізатори. Вакцину вводити двічі на день. Я домовився з Мідатовим, з Москви пришлють найкращі серії вакцини.

Побачив, як старанно записує за ним Огородник. У разі чого вони прикриються цими записами, щоб зняти з себе відповідальність, подумав байдуже.

— І ще одна, дуже принципова річ. — Жадан подивився у вікно, за яким лежала замерзла річка і все було нерухоме, наче зупинилася вічна течія життя. Зливаючись із снігом і небом, на далеких узвишшях за рікою невиразно біліли будівлі старовинного монастиря. — Треба будь-що забезпечити суворий режим у відділенні. Щоб ні краплини спиртного сюди не потрапило. Бо завтра Новий рік, потім різдво, водохреща. Скільки приводів випити… Дуже небезпечно. Федоре Кириловичу, попередьте весь персонал.

— Буде зроблено, — записав Огородник.

Куля підійшла до вікна й наче вперше побачила цей застиглий зимовий світ. Здивовано обвела всіх поглядом своїх карих нестаріючих очей і пророкотала:

— Товариші… Завтра Новий рік… Уявляєте? А я й забула… Спасибі, Євген Петрович нагадав. Тут не тільки Новий рік, тут як тебе звуть забудеш… Отак і живемо, отак і мучимось… Це перший Новий рік зустрічаю без чоловіка, — зітхнула вона.

Всі помовчали, думаючи про ріку часу, яка ніколи не зупиняється ні на мить, не замерзає навіть у найлютіші морози, стрімко несучи свої води в Невідоме і Вічне.

IV

Перший секретар Старомитницького райкому партії Степанець одразу ж прийняв їх, перервавши нараду. Цей невисокий, лисіючий чоловік чомусь нагадав Жаданові отого білявого співробітника Гідрометеоцентру, який по телевізору провіщає погоду, тільки, на відміну від погодного ворожбита, Степанець не усміхався приємно, не намагався сподобатись відвідувачам. Скорботні зморшки вічної заклопотаності пролягли по його обличчю від качиного носа до підборіддя.

Познайомившись з гостями (разом з Жаданом до райкому прийшли доцент Семенюта і Діна Кротова, супроводжувані Огородником і Кулею), Степанець всадовив їх за столом засідань, сів поруч з ними, на секунду обхопив долонею високе чоло, зітхнув, потім уважно подивився на них і сказав, наче вибачаючись:

— Бачите, яке нещастя… Хто б міг подумати? Якби мені ще кілька днів тому сказали — не повірив би. Тут у світі таке діється, космос, електроніка, вже готуємось двадцять перше століття зустрічати, — махнув рукою туди, де виблискував холодним жовтуватим екраном телевізор, — а в Старій Митниці, бач… вовки скажені бігають. Здається, все вже тут бачив: і посуху, і повінь була позаторік величезна, і зима рання, а цього… В чому причина? — глянув він Жаданові у вічі. Як людина реальна, людина дії, Степанець на все хотів отримати точну, вичерпну відповідь, у всякій справі знайти конкретних винуватців чи, навпаки, героїв.

— Те, що сталося у вас, — сказав Жадан, — випадок унікальний, єдиний на Україні за останні десять-п'ятнадцять років. Вовчих укусів у таких масштабах у нас давно не було. В усякому разі, я не бачив. Головною небезпекою досі були лисиці.

— Чому ж саме у нас, в Старомитницькому районі? — допитувався секретар.

— Це випадковість. Але кожна випадковість є виявом певної закономірності. Це повинно було статися. Не у вас, так в іншому районі. Яка різниця?

— Різниця є, — загула Куля. — Хтось інший страждав би. Не ми.

— А закономірність полягає в тому, що за останні роки кількість вовків на Україні різко збільшилася, — вів далі Жадан. — Якщо на початку сімдесятих років їх було щось близько сотні на всю територію, то тепер маємо понад тисячу вовків. За дуже неповними даними. Це наслідок нашої доброти, нашої турботи про хижаків, нашого самовдоволення. А джерело інфекції є. Скажені лисиці. Вони кусають вовків, ну і… Два місяці тому у вашому районі був випадок сказу.