Юрий Щербак - Причини і наслідки

— А в мене є. Я хочу стати академіком. І стану! Але для цього спочатку треба стати директором інституту. Бо ти можеш бути генієм усіх часів і народів, зробити будь-яке відкриття, але якщо ти жалюгідний старший науковий співробітник, тебе навіть не помітять. Відмахнуться, як від комахи. Щось важити у вченому світі людина починає тільки тоді, коли стає директором. Коли отримує реальну владу над людьми, над фінансами, над обладнанням, над плануванням досліджень, над публікаціями. Тому я пропоную тобі безпрограшний союз: ти підтримуєш мене в моїй боротьбі проти Лук'янова. Він застарів, він загальмував розвиток науки в інституті, розвалив дисципліну, бо хоче бути добреньким до всіх, щоб усе було тишком-нишком. Ми скинемо його. Але треба боротися рішуче й безкомпромісно. Нас підтримають, ось побачиш. Заступник міністра — мій давній друг, ще є впливові люди, які підтримають. Згуртуємо навколо себе молодих здібних людей і звалимо Лук'янова. Потрібен лише початок. Ти повинен почати.

— Я???

— Так. Ти старий співробітник, тебе поважають в інституті, ти краще за всіх знаєш, хто такий Лук'янов, усі його афери знаєш. І те, що він повний нуль у науці. Ти повинен виступити на засіданні вченої ради, коли підбиватимуть підсумки року, з гострою, принциповою критикою Лук'янова. Треба діяти не анонімно, а відкрито.

— Нормальний хід подій, — сказав Жадан.

— А що робити, Женю? Той, хто боїться боротьби, хай сидить собі у своїй мишачій норі. Перемога дістається тільки сильним.

— Це ти там, на Заході, навчився?

— Нам багато чого треба вчитися на Заході, — гарячково, наче кудись поспішаючи, мовив Нечаєв. — Конкуренція, в умовах якої вони живуть, — велика річ. Вона не дає змоги розслабитись ні на секунду. Бо весь час у потилицю дихають конкуренти. Там виграє тільки сильний, тільки той, хто бореться за існування. Не те що в наших тихих заводях. Отже, старий, будемо боротися! І ми переможемо, згадаєш моє слово! Я стану директором. А тебе зроблю заступником по науці. В тебе є ідеї, ти один з кращих теоретиків епідеміології, прекрасний вірусолог. Це те, що треба. А всіх, хто піде проти нас, ми зметемо зі свого шляху! Треба дерзати, Женю, треба мати високу мету, туди, до зірок злітати, а не повзати по землі!

Стояв натхненний, наче виголошував промову не перед самотнім, мовчазним, худим бороданем, заштатним старшим науковим співробітником, в якого защеміла виразка й болі поступово охоплювали поперек, а перед ревучим від ентузіазму натовпом, готовим піти куди завгодно за своїм улюбленим Лідером.

Жадан нахилив голову. Ще одна війна починається, подумав сумно. І буде ця війна не на життя, а на смерть. Господи, що я наробив? Чому відмовився від лабораторії? На власну голову привів сюди цього… цього Вірусологічного Інквізитора. Ну, що ж. Бачить небо, я не хотів війни. Але і мовчати далі не можна. Мовчання заохочує хижаків. Вони нахабніють, не відчуваючи опору, вимагають дедалі більшої крові. Згадав останні хвилини миру з Бадяком перед тим, як дати перший постріл. Бадяк — рожеве, безневинне дитя порівняно з цим…

— Боюсь, що ти мене не зрозумів, Альошо, — тихо, майже спокійно мовив Жадан, відчуваючи, як удари серця струшують все його єство. — Тому поставлю одразу всі крапки над «і». Перше. Я ніколи не виступлю проти Лук'янова і не підтримаю тебе в цьому. Ні в яких інтригах я не братиму участі. Друге. Я не збираюся і не стану ніколи заступником директора — ні твоїм заступником, ні Лук'янова, ні ангела, ні біса. Адміністративна робота не для мене. Тим більше здобута такою ціною. Я категорично проти виходу на пенсію Гаркуші, яка зараз у розквіті сил, працює надзвичайно плідно й корисно. Четверте логічно випливає з третього. Я не маю нічого проти Супрун, але ніколи не погоджуся, щоб вона стала старшим науковим за рахунок Гаркуші. Хай спочатку Супрун захистить дисертацію, а потім будемо думати. Лише з однією твоєю ідеєю я повністю згоден. Бери собі Кучерявого хоч зараз. Дарую тобі його. Роби з ним велику науку. Вивчайте імунодепресію, що завгодно. Може, працюючи з тобою, він стане нарешті академіком і начепить отой платиновий значок з золотим барельєфом Пирогова. Як казав один мудрець: все може бути, бо може бути все.

Очі Нечаєва звузились, наче були побудовані за щілиноподібним принципом, як у котів. Колись Жадан заражав котів сказом і надивився на їхні сповнені ненависті очі. Нечаєв приклав руки до дзеркальних боків експреса, ніби грів їх біля грубки. Помовчав, потім хрипко сказав: