Юрий Щербак - Причини і наслідки

Тепер розмовою цілком володів Джек Браун; його колега, попихкуючи люлькою і почісуючи попелясту борідку, помовчував. Дізнавшись, що Жадан лікар, Браун сказав, що це найшанованіша в Америці професія, він теж колись мріяв про звання «док», але життя розпорядилося інакше: служив в армії США, після в'єтнамської війни закінчив курси військових перекладачів (Жадан уявив, як, гаркавлячи, Браун старанно вимовляє по-російськи: «Руки уверьх! «Брось орюшие!», «Каков намбер вашьего полька?» і тому подібне), тепер викладає політичні науки в Гарвардському університеті.

— Я вже втретє у вашій країні, але не можу зрозуміти багатьох речей. Для мене Росія залишається так само таємничою й незрозумілою, як «Біси» Достоєвського.

— Це ж чому? — всміхнувся Жадан. — При чому тут Достоєвський?

— Мені абсолютно ясно, що ви ніякі не матеріалісти, хоч усюди кричите про це, а ідеалісти, — переконано сказав Браун. — Матеріалісти ми, американці. Бо наше суспільство побудоване на цілком матеріальних законах боротьби за існування. Сильний перемагає слабого. Таким бог створив цей світ, і ніхто не в змозі відмінити цей абсолютний закон природи. Люди, як і звірі, повинні гризтися, розумієте? Це звучить цинічно, жорстоко, але в цьому є найбільша справедливість і доцільність. Бо тільки боротьба породжує перемогу, дає найвищі досягнення в усіх галузях життя.

«Де я вже чув цю маячню?» — подумав Жадан. Як крізь сон, згадав вечір у Лариси, відблиски полум'я в каміні, худу, як колись сказали б, туберкульозну, постать Оскара.

— Ви, ваше суспільство, ваша пропаганда, — вів далі Браун, — хочете, щоб усі були добренькі, щоб усім було добре, щоб кожен мав шматок хліба і був щасливий від того.

— Ви знаєте, скільки нещасть і голодувань було на цій землі? — спитав Жадан, кивнувши у вікно вагона, за яким нічого, крім непроглядної темряви, не було. — Нарешті знайшлися люди, які сказали: досить цього. Треба, щоб усі працювали й усі мали, що їсти, за однакових прав, зрозуміло. Хіба це не справедливо?

— Ідеалісти! — Браун теж озирнувся, щоб глянути у вікно, наче там хтось стояв і прислухався до нього. — Називаєтесь комуністами, а робите те саме, що колись російська православна церква: будуєте монастир, в якому всі жебраки отримують порівну й моляться своєму богові.

— І цього ви вчите своїх студентів?

— Так! І не тільки цього.

— Джек, я тебе прошу, — занепокоївся Едвардс.

— Я вільна людина й кажу те, що думаю. — Він нервово запалив сигарету. — Але так, докторе, вічно тривати не буде. Або цей ваш монастир розвалиться зсередини, розірвуть його на частини закони боротьби, як зараз розривають Бейрут, або…

— Або… — Жадан оцінююче подивився на нього.

— Або між нами й вами буде війна. Не на життя, а на смерть.

— Якого біса нам воювати! — закричав раптом Жадан так, що з сусіднього купе здивовано визирнула ота гладка негритянка й одразу сховалася. — Ми що, зазіхаємо на вашу землю? У нас усе є, у вас також усе е. І нафта, і сировина, і хліб. Мій батько зустрічався з вами на Ельбі. Немає об'єктивно ніяких причин для війни. Невже ви, матеріаліст, цього не розумієте? Ви що, показилися? Вам хочеться попелом стати?

— Краще попелом, ніж віддати нашу свободу і наше багатство вам.

— Ви що, мільйонер?

— Я нічого не маю, — сказав Браун, — крім невеличкої квартири в Нью-Йорку. Ні будинків з басейнами, ні ранчо, ні нафтових полів, ні акцій компанії Ай-Бі-Ем. Але однаково я не хочу, щоб прийшли якісь жебраки — не ви, так загітовані вами чіканос з Мексіки — і забрали все, що належить мені. Не знаю, чи я здобуду багатство, але маю шанс здобути. А ваш комуністичний Карфаген все одно буде зруйнований.

— Не слухайте його, він вас просто провокує. — Едвардс почав підштовхувати Брауна, як впертого бичка. — Йди спати, Джек, ти забагато випив.

— Карфаген повинен бути зруйнований, — повторив Браун. Очі його були наче обведені червоним дротом, від нього тхнуло нудотним запахом сивухи. «Як я одразу не зрозумів, що цей тип нализався, як свиня? — подумав Жадан. — Навіщо було залишатися в коридорі й слухати його божевільні проповіді? Дядько Антон — той одразу б врізав йому по пиці, а я граюсь в інтелігентність. Такі типи визнають лише силу. Примітивну і грубу силу». На диво, Браун не опирався, а, круто повернувшись, твердим кроком, яким ходять дуже п'яні люди, подався в своє купе.

Едвардс вибачливо зазирнув Жаданові у вічі й сумно розвів руками.

— Це така форма паранойї, досить у нас поширена. Багато хто у нас боїться вас. Але не всі так думають, як він.