Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

– Єретик, що називає себе Богом, отримає урок, – проголосив він і підняв кубок так само, як піднімає дуеліст рукавичку, якою ляснули його по обличчю. – Я питиму Сафавидову кров з цього кубка, – пообіцяв він своєму батькові.

Арґалія Турок зробив крок уперед і сказав:

– А я наллю у кубок вина.

Коли ж Байезид не дав дозволу на воєнні дії, настав час Арґалії. Кількома днями пізніше він і його яничари приєдналися до військ Селіма Грізного й усунули Байезида від влади. Старого султана відправили на примусовий заслужений відпочинок до місця його народження, що в Фракії, а дорогою туди він помер від розриву серця, що було дуже доречним. У світі нема місця для людини, що втратила силу духу. Селім з Арґалією на його боці полював і душив своїх братів Ахмеда, Коркуда, Шахиншаха і вбивав їхніх синів. Було відновлено порядок й усунено ризик двірцевого перевороту. (Багато років потому, коли Арґалія розповідав іль Маки про ці події, він виправдовував їх, кажучи: «Коли принц перебирає владу, то найгірше повинен зробити одразу, бо опісля кожен його вчинок буде здаватися підданим покращенням порівняно з тим, з чого він почав». Іль Макія, почувши це, замовк і думав про щось своє, а перегодя повільно кивав головою. «Жахіття, – сказав він Арґалії, – але твоя правда».) Відтак настав час стати на прю з шахом Ізмаїлом. Арґалія разом з яничарами пішов до Руму, що в північно-центральній Анатолії, де арештував тисячі мешканців ґизильбаш і ще тисячі замордував. Це втихомирило тамтешніх байстрюків, а військо рушило їхньою землею до шаха, аби подати йому лист Селіма Грізного. У своєму посланні Селім писав: «Ти не дотримуєшся заповідей і заборон святого закону. Ти спонукав свою бридку шиїтську кліку до недозволених статевих союзів. Ти пролив невинну кров». Дорогою до шаха Ізмаїла стотисячне оттоманське військо отаборилося біля озера Ван, що у східній Анатолії, маючи намір втиснути ці слова у його блюзнірську горлянку. В їхніх рядах також було дванадцять тисяч яничарів-мушкетерів під орудою Арґалії. Мали вони зв'язані докупи ланцями п'ятсот гармат, що були нездоланною перешкодою.

Поле битви коло Чалдирана розкинулося на північний схід \ від озера Ван, і саме там зупинилися перське військо. Військо ' шаха Ізмаїла налічувало тільки сорок тисяч воїнів, майже всі були кіннотниками, але Арґалія, оглядаючи бойове шикування військ, знав, що кількісна перевага не завжди вирішує результат битви. Як і Влад Дракула у Валахії, Ізмаїл вдався до тактики спаленої землі. Анатолія була гола й обвуглена, й оттоманське військо, що рухалися від Сиваса до Арзиньяна, відчувало брак харчів і води. Селімове військо, коли отаборилося поблизу озера після довгого переходу, було вимученим і голодним, а таке військо завжди зазнає поразки. Опісля, коли Арґалія вже був разом із прихованою принцесою, вона йому розповіла, чому її попередній коханий програв битву.

– Лицарство, – сказала вона, – недолуге лицарство, і дослухання до слів дурнуватого небожа, а не до моїх.

Незвичайним є той факт, що чарівниця Персії, разом зі своєю рабинею Дзеркалом, були присутні на командному пагорбі над полем битви, і на вітрі тонка тканина одягу так щільно облягала її обличчя і груди, що коли вона вийшла з королівського намету, то краса її тіла спрямувала думки сафавидових воїнів цілком у протилежний від битви бік.

– Він, мабуть, з глузду зсунувся, коли взяв тебе з собою, – сказав Арґалія; заплямований кров'ю і смертельно втомлений, він знайшов її покинуту наприкінці смертоносного дня.

– Так, – сказала вона байдуже, – своїм коханням я довела його до нестями.

Однак, що стосується воєнної стратегії, то не тільки чари могли змусити його зважати на неї.

– Поглянь – вони продовжують споруджувати свої оборонні укріплення. Атакуй негайно, поки вони ще не готові.

Або ж:

– Поглянь! – кричала вона. – Вони з'єднали ланцем п'ятсот гармат, а позаду них дванадцять тисяч мушкетерів. Тільки не напирай на них кіннотою просто в лоб, бо поляжете як останні дурні.

Або ж:

– Що, ти не маєш рушниць? Ти ж бо знаєш, що таке рушниці. Чому ти не взяв рушниць?

На що нерозумний шахів небіж Дурміш Хан відповідав:

– Негоже нападати, коли вони не готові до битви.

Або ж таке:

– Не личить нападати нашим воїнам на них з тилу.

І так відповідав:

– Рушниця – це не чоловіча зброя. Рушниця – це зброя боягузів, що бояться рукопашного бою. Хай би скільки рушниць вони мали, ми почнемо битися, коли наблизимося до них упритул. Відвага – понад усе, а не ці – ха! – «аркебузи» та «мушкети».