Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

Опісля, коли він утратив її назавжди, шах Ізмаїл говорив про відьомство. У її погляді були чари, а той погляд був нелюдський, казав він; у ній був диявол і спонукав його до загибелі.

– Аби така прегарна жінка не була лагідною, – сказав він своєму глухонімому слузі, – я аж ніяк не чекав. Я не чекав, що вона відвернеться від мене так недбало випадково, ніби міняла туфлі. Я чекав, що я буду коханим. Я не чекав, що буду маджнун-Лайла, божевільним від кохання. Я не чекав, що вона розіб'є мені серце.

Коли Ханзада Беґум повернулася до Бабара в Гунзуз без сестри, її привітало військо і танцівники, сурмачі й співаки, і навіть сам Бабар підвівся, аби обійняти її, коли вона зійшла з паланкіна. Але насправді він був розгніваний, і саме тоді він наказав викреслити ім'я Кара Кьоз з історичних записів. Деякий час він дозволяв шахові Ізмаїлу думати, що вони – друзі. На підтвердження цієї думки він навіть чеканив монети із зображенням Ізмаїла, а Ізмаїл послав війська йому на допомогу, і він вигнав узбеків із Самарканда. Зрештою, все це для нього стало нестерпним, і він сказав Ізмаїлові, аби той забирався разом зі своїми військом додому.

– Це цікаво, – сказав імператор, – оскільки рішення нашого дідуся відіслати Сафавидове військо додому після повторного взяття Самарканда завжди було загадкою. В цей час він припинив писати книгу свого життя і не робив цього впродовж наступних одинадцяти років, тому його власний голос мовчить з приводу цієї події. Після відходу персів він одразу втратив Самарканд і був змушений рятуватися втечею на схід. Ми думали, що він відмовився від перської допомоги, бо йому не подобалася релігійна бундючність шаха Ізмаїла – його вічні проголошення своєї божественної природи та поширення шиїтського ісламу Дванадцяти Імамів. Але якщо таємний гнів Бабара через сховану принцесу був справжньою причиною його вчинків, то скільки тоді Грандіозних подій сталося через її вибір! Через те, що Бабар утратив Самарканд, він прийшов в Індію й заснував тут свою династію, і ми самі є його третім поколінням. Отже, якщо твоя історія правдива, тоді заснування нашої імперії – це прямий наслідок свавілля Кара Кьоз. Засуджувати нам її чи хвалити? Була вона зрадницею, яку треба зневажати, чи genetrix [45] Праматір, родоначальниця (лат.). , що сформувала наше майбутнє?

– Вона була чудова і вперта дівчина, – сказав Маґор дель'Амор. – І мала владу над чоловіками таку велику, що спочатку, мабувзь, і сама не знала могутности своїх чар.

Тим часом Кара Кьоз у столиці Сафавиду Тебризі, і її ніжно голублять прегарні килими шаха, так ніби Клеопатра качається по Цезаревому пледі. У Тебризі навіть пагорби вкривали килимами, оскільки саме на пагорбах простилали ті величні килими, аби їх висушувало сонце. У королівських палатах пані Чорні Очі знову і знову качалася по килимах Персії так, ніби вони були тілами її коханців. А в кутку завжди парував самовар. Вона була ненажерливою, їла курчат, напханих чорносливом та часником, або ж креветок з тамариндовою пастою, або люля-кебаб з пахучим рисом, а от її стан залишався струнким і гнучким. Вона грала в нарди зі своєю служницею Дзеркалом і стала найкращим гравцем у перському королівському дворі. З Дзеркалом вона також грала в інші ігри; за зачиненими дверима у її спальній палаті обидві дівчини хихотіли і пищали, і багато хто з придворних вважав їх коханками, але жодний чоловік чи жінка не наважувалися сказати це вголос, бо за такі плітки скарали б на горло. Коли Кара Кьоз бачила молодого короля за грою в поло, то щоразу, коли він замахувався ключкою, зітхала віддихом еротичного екстазу, і люди починали вірити, що ці стогони і крики накладали чари на м'яч, який невідворотно знаходив свій шлях до воріт, у той час як ключки захисників безпомічно лупцювали повітря. Вона купалася в молоці. Співала, як ангел. Книжок не читала. Мала двадцять один рік. Вона не зачала дитини. Одного дня, коли Ізмаїл заговорив про дедалі більшу міць свого західного ворога оттоманського султана Байезида II, вона прошепотіла смертельну пораду.

– Пошли йому кубок, – сказала вона, – з черепа Шайбані Хана, і таким чином поставиш його на місце, застерігши від необачних кроків.

Його самолюбство було вражене. А вона кохала його за недоліки. Чоловік, який вважав себе божеством, мабуть, підходив їй. Лишень короля було для неї, мабуть, замало.

– Істинний Бог! – вигукувала вона, коли він брав її. – Абсолютний Творець!