Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

– Отже, це правда! – вигукнув імператор. – Іноземець, що став причиною її відмови повернутися разом із Ханзадою до двору мого дідуся, а також причиною викреслення моїм величним дідусем її зі списку поважних людей, був спокусник, про якого розповідала наша кохана тітонька Ґульбадан, і це був не твій Аркалія чи Арґалія, але сам шах Персії.

– Вони обидва стали главами в її історії, о Захистку Світу, – відповів оповідач. – Один за одним, переможець і переможець переможця. Жінки – не досконалі, це треба визнати, і сталося так, що дівчина мала слабкість ставати не бік переможців.

Герат, перлина Хорасану, дім маляра Бегзади, творця незрівнянних мініатюр, поета Джамі, безсмертного філософа кохання, й останнє місце спочинку заступниці краси великої королеви Ґаугар Шад, що означає Щасливий або Осяйний Самоцвіт!

– Ти належиш тепер Персії, – сказав уголос шах Ізмаїл, коли їхав по завойованих вулицях. – Твоя історія, оази, водойми, мости, канали та мінарети – все це моє.

На нього дивилися з високого палацового вікна дві принцеси-полонянки з могольської родини.

– Тепер ми або помремо, або станемо вільними, – сказала Ханзада, не дозволяючи тремтіти голосу.

Шайбані Хан змусив її стати його дружиною, і вона народила йому сина. Вона бачила позаду коня завойовника запечатану урну, підвішену на звичайний спис, і розуміла, що в ній могло міститися.

– Якщо батько загинув, – сказала вона, – то син приречений теж.

Її міркування було слушним; до часу поки шах Ізмаїл відрекомендував себе в дверях палати принцеси, хлопця вже відправили до тата-небіжчика. Король Персії схилив голову перед принцесою Ханзадою.

– Ви – сестри великого брата, – сказав він, – тому я звільняю вас. Я мав на гадці повернути вас з багатьма подарунками дружби повелителю Бабару, який зараз перебуває у Кундузі; а ви, пані, будете найбільшими подарунками.

– Дотепер, – відповіла Ханзада, – я була не тільки сестрою, але також матір'ю і дружиною. Оскільки дві третини мене ви знищили, то можете знищити й решту.

По дев'яти роках заміжжя за ханом Гіркий Полин та восьми роках материнства її серце було розбите. Але щойно вона дозволила своєму виразу обличчя чи голосу виказати свої справжні почуття, як шахові Ізмаїлу вона видалася бездушною і холодною. У свої двадцять дев'ять років вона залишалася справжньою красунею, і персові дуже хотілося заглянути за її паранджу, але, вгамувавши себе, звернувся натомість до молодшої дівчини.

– А ви, пані, – сказав він з якнайбільшою для нього ввічливістю, – що ви можете сказати своєму визволителю?

Ханзада Беґум узяла сестру за лікоть, ніби хотіла забрати її геть.

– Дякую, я і моя сестра думаємо однаково, – сказала вона. Але Кара Кьоз звільнилася від сестриної руки, відкинула свою паранджу і глянула молодому королеві просто в очі.

– Я б хотіла залишитися, – сказала вона.

Існує якась така слабкість, що находить на чоловіків після закінчення битви, коли вони починають усвідомлювати всю крихку недовговічність життя, і тоді вони притискають його до грудей, ніби кришталеву чашу, яку вони ледь не випустили з рук, і тоді скарб життя забирає у них відвагу. В такий час усі чоловіки боягузи і не можуть думати ні про щось інше, як про жіночі обійми, про цілющі слова, які може прошепотіти лишень жінка, про радість входження у фатальні лабіринти кохання. В лещатах такої слабкости чоловік робить речі, що розладнують його найвиваженіші плани, він може дати обіцянки, що змінять його майбутнє. Отже, шах Персії Ізмаїл потонув у чорних очах сімнадцятирічної принцеси.

– Тоді залишайся, – сказав він.

– Жінка потрібна для лікування самотности вбивства, – промовив імператор, щось пригадуючи. – Для стирання провини перемоги і марнославства поразки. Для припинення тремтіння в кістках. Висушування гарячих сліз і полегшення сорому. Для заспокоєння, коли ти переповнений ненавистю, і для заміни ненависти формою великого збентеження. Для скроплення тебе лавандою, аби перебити запах крови на нігтях та сморід закипілої крови у бороді. Жінка потрібна для того, аби казати тобі, що ти її, і відвертати твої думки від смерти. Заспокоювати твою цікавість з приводу того, як це стояти перед Всевишнім Судом, як перестати заздрити тим, що пішли перед тобою подивитися на рівнину Всемогутнього, і відкинути сумніви, які шкребуть тебе в животі з приводу існування життя після смерти й навіть з приводу самого Бога, тому що вбиті – цілком мертві, і здається, що не існує жодної вищої мети.