Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

Акбар ішов вулицями того іншого камінного міста, в якому ніхто, здавалося, не хотів сидіти вдома. Життя у Сикрі минало за опущеними шторами та решітчастими брамами. А життя цього чужого міста проходило під небесним склепінням. Люди їли в місцях, де птахи могли вихопити їжу, і грали в азартні ігри там, де кишеньковий злодій міг вкрасти виграш, вони цілувалися привселюдно і якщо хотіли, то навіть злягалися у затишних кутках. Що ж бо означає бути людині безпосередньо межи чоловіками, а також межи жінками? Коли відступає самотність, людина стає більш, а чи менш сама собою? Натовп підносить, а чи стирає особистість? Імператор почувався халіфом Багдада Гарун аль-Рашидом, що обходить уночі своє місто, перевіряючи, як живуть його піддані. Але плащ Акбара було пошито з тканини часу і простору, і ці люди були не його. Тоді чому він так сильно відчував спорідненість з мешканцями цих крикливих вуличок? Чому він розумів, ніби свою власну, їхню непривабливу європейську мову?

– Питання монархічної форми правління, – перегодя промовив імператор, – турбують нас дедалі менше. Наше королівство має достатньо законів, аби управляти ним, і достойних посадовців, вартих довіри, а також систему оподаткування, що забезпечує достатню кількість грошей і водночас робить людей нещасливими лишень у розумних межах. Коли ж з'являються вороги, яких нам треба розбити, то ми їх розбиваємо. Словом, у тій сфері у нас існують відповіді, яких потребуємо. Однак нас непокоїть питання Людини і майже так само споріднене питання Жінки.

– У моєму місті, Ваша Величносте, питання Людини було вирішене назавжди, – сказав Моґор. – А щодо Жінки, ну, то це питання є суттю і змістом моєї історії. Оскільки багато років після смерти Симонетти, першої чарівниці Флоренції, з'явилася друга чарівниця, прихід якої був передбачений.

Усе, що він любив, було на його порозі, казав Аго Веспуччі; не було жодної необхідности йти цілим світом і вмерти між гортанними чужинцями в пошуках своєї сердечної подруги. Давним давно у восьмикутному мороці Баттістеро ді Сан-Джованні його, як і заведено, було охрещено двічі – один раз як Християнина, а потім ще як Флорентійця, і для нерелігійного хлопця, яким був Аґо, мало значення друге хрещення. Місто було його релігією, світом, настільки ж досконалим, як і небеса. Великий Буонарроті називав двері баптистерію [30] Баптистерій – боковий вівтар у церкві або окрема будівля, призначена для обряду хрещення. воротами до раю, і коли Аґо-немовля винесли звідти з мокрою головою, він одразу зрозумів, що потрапив в Едем зі стінами та воротами. Флоренція мала п'ятнадцять воріт із зображеннями Непорочної Діви та різних святих. Мандрівники торкалися воріт на щастя, і ніхто з тих, що вирушали у подорож крізь ворота, не робив цього без попередніх консультацій з астрологами. На думку Аго Веспуччі, абсурдність таких забобонів тільки підтверджувала безглуздя далеких подорожей. Ферма Макіавеллі у Перкуссині була поза рамками всесвіту Аґо. За ними починалася хмара невідомости. Генуя і Венеція були настільки ж далекими і вигаданими, як Сиріус та Альдебаран у небі. Слово планета також означало мандрівну планету. Аґо недолюблював планети і надавав перевагу нерухомим зорям. Альдебаран і Венеція, Генуя і Сиріус могли бути надто далекими, аби бути цілком реальними, але щонайменше вони були настільки ласкаві, що залишалися на одному місці.

Як виявилося згодом, Папа і король Неаполя не напали на Флоренцію після розгрому заколоту Пацці, однак, коли Аґо було трохи більше двадцяти років, король Франції таки з'явився, з тріумфом увійшовши у місто, – присадкуватий рудий карлик, від нестерпної французькости якого Аґо ледь не знудило. Але цього не сталося, він пішов до борделю і поліпшував собі настрій уже там. На порозі зрілости Аґо погодився зі своїм другом Ніколо «іль Макією» щодо однієї речі: хай які труднощі напосядуть, хороша й активна ніч з дівчатами владнає усе.

– У світі не багато проблем, любий Аґо, – просторікував іль Макія, коли їм ще не виповнилося й чотирнадцяти, – яких не може вилікувати жіночий зад.

Аґо був серйозним хлопцем, добросердним, хоч і мав репутацію лихослівного негідника.

– А от дівчата, – запитав він, – куди вони ідуть, аби позбутися своїх проблем?

Іль Макія мав спантеличений вигляд, ніби він ніколи над цим не задумувався або хотів показати, що чоловік не повинен витрачати свого часу на такі рефлексії.