Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

– Одна до одної, поза сумнівом, – сказав він з дорослою категоричністю, що видалася Аґо остатнім словом у цьому питанні. А й справді, чому жінкам не шукати заспокоєння в обіймах одна одної, якщо половина молодих чоловіків Флоренції робили те саме?

Поширення содомії серед цвіту чоловічого населення Флоренції принесло місту репутацію світової столиці цього статевого збочення. «Відродженим Содомом» назвав тринадцятирічний Ніколо своє місто. Навіть у такому віці він зміг переконати Аґо, що дівчата більше цікавили його, тому «не потрібно боятися, що я накинуся на тебе у лісі». Хоча багато їхніх однолітків мали інші статеві нахили, наприклад, їхні однокласники Біаджо Буонаккорсі та Андреа ді Ромоло, а у відповідь на дедалі зростаючу популярність гомосексуалізму місто, за повної підтримки Церкви, заснувало Бюро Порядности, яке займалося тим, що будувало і субсидувало борделі, а також вербувало повій та звідниць-сутенерів з інших частин Італії та Європи на додачу до місцевих шльондр. Родина Веспуччі з Оґніссанті скористалася нагодою і диверсифікувала свій бізнес, пропонуючи на продаж жінок так само, як оливкову олію та вовну.

– Може, я і не стану писарем, – сказав Аґо похмуро до Ніколо, коли їм було по шістнадцять років, – а скінчиться все тим, що управлятиму будинком розпусти.

У відповідь іль Макія сказав йому, аби той подивився на світлу сторону цього питання.

– Писарів не трахають, – зауважив він, – і тут ми всі тобі заздритимемо.

Стезя Содому ніколи не приваблювала й Аґо, й правдою було те, що, попри всю свою брудну лайку, Аґо Веспуччі залишався скромним юнаком. А от іль Макія, здавалося, був утіленням бога Пріапа [31] Пріап – у давньогрецькій міфології бог чоловічої розмножувальної снаги, бог садів, полів та виноградників, покровитель чуттєвих насолод. , завжди готовий діяти, завжди волочився за жінками – як за професіоналками, так і за аматорками, і кілька разів на тиждень затягував Аґо до власного борделю. На початку днів своєї юнацької потенції, коли Аґо супроводжував друга у хрипку бордельну ніч, він завжди вибирав наймолодшу повію у привілейованому закладі іль Макії, яка називала себе «Ганьбою», але виглядала досить стримано: кістляве створіння з села Біббіоне, яке ніколи не розмовляло і мало дуже наляканий вигляд, такий самий як і він. Тривалий час він платив їй тільки за те, аби вона непорушно сиділа на краю ліжка, коли він, розлігшись, удавав, що спить, аж поки іль Макія переставав сопіти і хрюкати у сусідній кімнаті. Відтак пробував зайнятися її духовним розвитком, читаючи для неї вірші; вона ж бо вдавала, що геть усе розуміє, хоча насправді ті вірші їй так набридали, що вона боялася померти від нудьги, і навіть насточортіли, бо нагадували звуки, які йдуть від чоловіків, що явно брешуть.

Одного дня вона надумала все змінити. Її поважні риси перетворилися на підкупну усмішку, а сама вона підійшла до Аґо і поклала одну руку на рот, переповнений Петраркою, а другу в інше місце. Коли ж вона оголила його чоловіче достоїнство, Аґо геть спаленів і почав чхати. Він чхав без упину понад годину, а потім у нього носом пішла кров. Кістлява повія подумала, що він помирає, і побігла за допомогою. Повернулася з найбільшою оголеною жінкою, яку Аґо коли-небудь бачив, і в момент коли його ніс занюхав її, то вмить перестав себе погано поводити.

– Я зрозуміла, – сказала ковбиця, яку називали Маттерассина, – ти гадаєш, що любиш кістлявих, але насправді тобі подавай тіло. – Вона повернулася до своєї кістлявої подруги і сказала їй по-простому, аби вона забиралася геть; після чого, без попереджень, ніс Аґо знову вибухнув.

– Царице небесна, – вигукнула ковбиця, – ох і ненаситний же ти, шибенику. Не задовольниться, поки не матиме нас обох.

Опісля Аґо був невгамовний, і навіть іль Макія аплодував.

– Повільно починає – довго не кінчає, – сказав він похвально. – На вигляд – плохенький, а насправді – міцненький.

Коли Аґо виповнилося двадцять чотири роки, його любов до міста, як ніколи раніше, була піддана серйозному випробуванню. Родину Медичів з міста вигнали, борделі всі позакривали, і повітря виповнилося смородом релігійного святенництва. Настав час створення культу Плакальників, твердолобих фанатиків, про яких Аґо пошепки казав до іль Макії, що вони, може, і народилися флорентійцями, але хрестильна вода, що полилася на їхні голови, мабуть, випарувалася ще до того, як помазати їх, бо вони так і палахкотіли пекельним жаром.