Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

– А що можуть показати мені ті два збоченці? – відповів Аґо. – Я вже все бачив, включаючи жалюгідні качани у їхніх штанах.

Відновлення, відродження, ренесанс. У місцевій церкві в Оґніссанті (куди Аґо самохіть зайшов, коли пішла чутка, буцімто у тій церкві з'явилася відома куртизанка задля реклами своїх принад) правовірні клялися, що тієї ночі сувора Мадонна Джіотто весь час широко всміхалася. І тієї ж ночі під церквою Орсанмікеле, де знову зібралися для молитви найвідоміші куртизанки, одягнуті у найкращий міланський одяг та коштовності своїх покровителів, до Ніколо та Аґо звернулася ruffiana Джульєтта Веронезе, ліліпутка, а дехто казав, що навіть лесбійська коханка найвідомішої діви ночі в усій Флоренції Алессандри Фіорентини. Веронозе запросила їх на гала-вечір повторного відкриття Будинку Марса, провідного міського салону, названого на честь втраченої статуї бога війни, який колись стояв на березі ріки, аж поки Арно вийшла з берегів і кудись понесла ту статую. Будинок стояв на північному березі річки коло мосту Грацій. Запрошення стало неординарною подією. Мережа інформаторів Ла Фіорентини була, безумовно, розлогою й оперативною, але якщо навіть вона і почула про призначення іль Макії на нову посаду секретаря Другої Канцелярії, то навряд чи ця новина додала йому стільки чести, що його включили аж до винятково вишуканого товариства, але те, що туди також потягли значно менш важливого Аґо Веспуччі, вважалося безпрецедентним привілеєм.

Їм доводилося бачити портрет Алессандри, вони захоплювалися її образом у великій кількості мініатюр з її довгим білявим волоссям, що навівало спогади про покійну Симонетту, після чиєї смерти її збожеволілий чоловік Рогатий Марко безуспішно благав упустити його до салону Ла Фіорентини. Він найняв одного з провідних міських mezzano посередників, аби той узгодив справу з ruffiana Алессандри. Агент від імени Рогатого Марка написав любовного листа і співав серенади під вечірніми вікнами Алессандри, і навіть переписав сонет Петрарки золотими літерами, як спеціальний подарунок Дванадцятої Ночі. Однак двері салону залишалися зачиненими.

– Мою пані, – Джульєтта Веронезе сказала mezzano , – не цікавлять некрофільні фантазії божевільного рогоносця. Нехай твій господар зробить діру в портреті своєї покійної дружини і розпутствує.

За тиждень після цієї остаточної відмови Марко Веспуччі повісився. Його тіло погойдувалося на мосту Грацій, однак Алеесандра Фіорентина так і не побачила цього. Вона заплітала біля вікна довгі золоті коси, ніби Марко Закоханий Дурень був невидимою людиною; Алессандра вже давно навчилася бачити тільки те, що їй хотілося бачити і що є складовою частиною цілеспрямованости, коли хочеш бути господарем світу а не його жертвою. Її бачення створило місто. Якщо вона не бачить тебе, значить, ти не існуєш. Марко Веспуччі, невидимо помираючи перед її вікнами, помер вдруге під її невидющим поглядом.

Одного разу, років тому з десять, у славі своєї юности Ніколо та Аґо благоговійно дивилися на Алессандру, що сиділа на відкритому балконі обличчям до Арно, спершись на червону оксамитову подушечку так, щоб увесь світ захоплювався її décolletage, вдаючи, що вона читає книжку, якою, мабуть, був «Декамерон» Боккаччо. Пуританські роки, здається, не зашкодили її красі чи становищу. Вона мала свій власний палац, була королевою так званого Будинку Марса і того вечора влаштувала прийом у великій залі ріапо поЬіІе, себто головного поверху.

– Простолюдини, – казала Джульєтта Веронезе, – можуть розважатися у казино на першому поверсі.

Упродовж дев'яти років правління Плакальників Джульєтта, аґент, животіла, працюючи перукаркою, ворожкою та готуючи любовне зілля. Про неї ходили чутки, що вона розкопує могили і краде пуповини мертвих немовлят, відрізає дівочу пліву у мертвих незайманих дівчат, вириває очі з очних западин і використовує їх у нечестивих ворожіннях. Аґо вже хотів сказати, що навряд чи вона є тією жінкою, якій можна говорити про бісових простолюдинів, але іль Макія штурхнув його саме вчасно, досить сильно, аби він забув, що мав сказати, і захотів убити Ніколо Макіавеллі. Зрештою він також забув і про це, бо карга Веронезе давала їм настанови.

– Принесіть їй вірші, – сказала вона. – Саме поезія їй до душі, а не квіти. Квітів вона має багато. Принесіть їй щось із Заннацаро або Мекко д'Аасколі, або ж добре вивчіть один із мадригалів Парабоско і спробуйте заспівати для неї. Вона – дуже грізна. Якщо ви співатимете погано, то одержите по ляпасу. Не давайте їй нудьгувати, бо хтось із її улюблених молодих джентльменів може викинути вас із вікна, як непотрібну іграшку. Не набридайте їй, бо її покровитель усадить на алеї вам ножа в серце ще до того, як ви завтра повертатиметесь додому. Вас запросили лишень з одної причини. Не заходьте на територію, на яку ви не вхожі.