Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

Знову ж таки, він ще раз поринув у суперечності. Він не хоче бути божеством, але вірить у справедливість своєї влади, своєї абсолютної влади, а тоді, згідно з його вірою, ця дивна ідея про доброчесність непокори, що якимось чином проникла у його свідомість, є не що інше, як бунтарство. Він має владу над людськими життями на правах завойовника. Це – невідворотний висновок, до якого доходить кожен тверезо мислячий принц: міць є правом, а все інше, наприклад безкінечні медитації про доброчесність, – так собі, декорація. Переможець – це доброчинець, і більше нічого не треба казати. Розбіжності завжди існують, і завжди відбуватимуться страти та самогубства, але незгоду можна припинити, і це може зробити його кулак. Але як бути із внутрішнім голосом, що шепоче щоранку про гармонію, це не та містична безглуздість всі-люди-є-одним, але інша дивна думка. Що незгода, відмінність, непокора, розбрат, непоштивість, іконоборство, нахабство, навіть зухвальство можуть бути невичерпним джерелом доброчинства. Але так не личить думати королю.

Тепер він думав про далеких герцогів з оповіді чужинця. Вони не претендували на божественне право на свою землю також, але тільки на право переможця. Їхні філософи також змальовували людину у центрі свого часу, міста, життя, церкви. Але вони нерозважливо приписали людську сутність Богові, бо їм була потрібна всевишня санкція на обґрунтування своїх дій у цій справі, у вищій справі Людини, хоча в нижчих справах влади вони обходяться без такої санкції. Які ж вони заплутані і які ж вони малі, коли застосували цю засаду для управління звичайним містом у Тоскані в одній із Римських єпархій, і якої ж вони про себе високої думки. Він – правитель безмежного всесвіту, і він бачить ліпше за них. Ні, поправив він себе, він не бачить, а лише потурає своїй нетерпимості. Так, Маґор мав слушність. Прокляття людської раси не в тому, що ми всі різні, а що ми всі схожі.

Денне світло розлилося по килиму, і він підвівся. Час би вже йому з'явитися у джгароха вікні і привітати шанувальників. Сьогодні вони мають святковий настрій, а це єднає їх з людом того іншого міста, вулицями якого він блукав у своїх мріях-снах, вони також люблять повеселитися, адже сьогодні сонячний день народження їхнього імператора, п'ятнадцяте жовтня, і Його Величність буде зважуватись по дванадцять разів, серед іншого із золотом, шовком, парфумами, міддю, оливою, залізом, зерном і сіллю, а наложниці з гарему посилатимуть кожній родині частку щедрих дарів. Кожен тваринник одержить стільки овець, кіз та курчат, скільки король має років. А от кількість інших тварин, відправлених на бойню, буде просто-таки фантастичною. Потім у гаремі він візьме участь у церемонії зав'язування вузлика на стрічці свого життя, яка веде облік його рокам. І сьогодні він також ухвалить рішення стосовно чужинця, який каже, що він «Могол Кохання».

Особа чужинця викликала в імператора всілякі почуття: утішність, зацікавлення, розчарування, подив, збентеженість, зачарування, роздратування, задоволення, розгубленість, підозру, прихильність, нудьгу і, тут варто сказати, дедалі частіше – ніжність і захоплення. Якось днями він збагнув, що саме так батьки реагують на своїх дітей, за винятком випадку з його синами, коли почуття ніжності приходило рідко, а от розчарування та зневіра – постійно. Принц-наступник готував проти нього змову буквально з колиски, і всі троє його синів були дегенератами, а от чоловік з історією про Кара Кьоз був винятково шанобливим, беззаперечно кмітливим, просто безстрашним і вмів розповідати казки. А віднедавна Акбар почав помічати дивну, майже ганебну річ, що цей милий Веспуччі так добре почувається при дворі у Сикрі, що його належність до двору вже всі майже вважають доконаним фактом.

Принц Салім відчуває до нього відразу, так само як і релігійний фанатик Бадауні, а його таємна книга з брехливими нападками на імператора все грубшає і грубшає, а сам він тоншає і тоншає, але їхня неприязнь лишень додає йому чести.

Його мати і королева Маріам-уз-Замані гйого старша дружина, ненавидять його, але їм бракує уяви, і вони не допускають жодного вторгнення уяви у реальний світ.

Оця майже ганебна річ щодо Веспуччі трохи гризла Акбара, і задля перевірки він почав залучати іноземця до справ з управління державою. Білявий «Могол» збагнув майже одразу всю складність подробиць у системі мансабдарі, за допомогою якої здійснювалося управління імперією і від чого залежало її подальше існування, усю піраміду воєначальників, що повинні були утримувати військо та коней згідно зі своїм ранґом, а натомість одержували право власносте на землю, що була джерелом їхнього багатства. За кілька днів він запам'ятав імена всіх мансабдарі в імперії усіх тридцяти трьох рангів – від королівських принців, що мали під своєю орудою по десять тисяч воїнів, і аж до найнижчого рангу десятника; крім того, він довідався про критерії оцінювання діяльносте посадовців і взявся дораджувати імператорові щодо персоналій мансабдарі для заохочування та штрафування. Саме іноземець запропонував Акбарові провести докорінні зміни у структурі системи, аби Гарантувати стабільність імперії впродовж ста п'ятдесяти років. Спочатку всі мансабдарі були алтайськими середньоазійськими моголами, тобто вихідцями з околиць Фергани та Андижана або ж із Персії. Однак Акбар, переконаний Маґором, почав залучати до управління державою представників інших народів – раджпутів, афганців та індійських мусульман, аж поки ніхто з них не мав більшости. Моголи все ще були найбільше представлені в управлінській піраміді, але після великої реформи вони одержали лишень чверть посад. А це означало, що ніхто з них не може диктувати свої умови іншим, і всі вони були зобов'язані жити в мирі й злагоді. Сулг-і-кул. Цілковитий мир. А все залежало від організації.