Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

Після біди на Маландрайському перевалі імператор довший час мав страшенно нещасний вигляд, не їв і не пив геть нічогісінько. А на честь свого полеглого друга написав вірш. Безпомічним ти віддав усе, що міг, Бірбале. Тепер я безпомічний, але для мене ти нічого не залишив. Він писав уперше і востаннє від першої особи однини, не як король, але як чоловік, що оплакує дорогого друга. Перебуваючи в жалобі по Бірбалу, він відрядив спочатку Тодар Мала, а тоді Ман Сінґха, аби зброєю упокорити Раушанаї. Всюди у Сикрі його погляд натрапляв на порожнечу, на порожні місця трьох з Дев'яти Діамантів, яких не могли заповнити менш достойні люди. Він наблизив до себе Абул Фазла і дедалі більше покладався на нього. А тоді згадав про ту майже ганебну річ, яку дуже обережно зважував вісім місяців після Бірбалової смерти, в день свого сорокачотириріччя, коли він був на шляху до королівських ваг, аби зважитися й собі.

Він намагався знайти відповідь на таке запитання: чи варто йому іноземця Маґора дель'Амора, відомого також як Ніколо Веспуччі, оповідача довгих казок, котрий скандально заявив про свої родинні зв'язки з ним, а потім виявив себе як вмілий адміністратор та радник і несподівано сподобався йому, прийняти як почесного сина? Ранґ фарзанд був одним із найменш жалуваних, найбільш бажаних у всій імперії, і кожен, хто удостоювався цього ранґу, приймався до внутрішнього кола імператора. Чи вартував цей молодий негідник, який був більше схожий на його молодшого брата, ніж на сина (тим паче дядька), такої чести? А як таке призначення, що є не менш важливим, буде сприйнято іншими?

Він з'явився у джгароха вікні, і натовп гучно привітав його. Могол Кохання, розмірковував Акбар, також мав успіх серед народу. І цей успіх, підозрював імператор, був пов'язаний як із популярністю його будинку куртизанок коло озера, тобто Дому Сканди, де верховодили Костомаха та Перина, так і з розповіддю про Кара Кьоз; також не можна було заперечити, що розповідь про приховану принцесу стала частиною традиційного вірування столиці, і зацікавлення до нього не вщухало. Народ також знав, що сини – це імператорові розчарування. А це спричинювало проблематичність майбутнього династії. Як розповідала легенда, предок моголів Тимур, бувши непоказним розбійником, мандрував в одязі пастуха верблюдів, коли з ним заговорив факір -жебрак і попрохав їжі та води.

– Якщо даси мені поживу, я дам тобі царство, – пообіцяв факір чоловікові, який зрікся ісламу і прийняв індуїзм. Тимур дав йому, що той хотів, після чого факір накинув свій плащ на нього і почав бити долонею Тимура по спині. Після одинадцятого удару Тимур з обуренням скинув плащ.

– Якби ти витерпів більше ударів, – промовив факір, – то твоя династія продовжувалася б ще довше. А так вона закінчиться на одинадцятому нащадкові.

Імператор Акбар був восьмим нащадком Тимура Кульгавого, тож, якщо вірити леґенді, моголи почуватимуть себе в безпеці ще впродовж трьох поколінь. І вже дев'яте покоління було проблематичним. А нащадки у вісімнадцятому, п'ятнадцятому і чотирнадцятому було пияками, й один з них мав падучу хворобу, а принц-наступник, ну, що скати про нього, горе та й годі.

На свій день народження посаджений на терези життя імператор дванадцять разів зважувався з рисовим молоком і розмірковував про майбутнє. Перегодя він відвідав мистецькі майстерні, але його думки були далеко. Навіть у гаремі, де до нього горнулися жінки і він аж танув у їхній ніжності, тривога не покидала його. Відчував, що настав переломний момент і що його рішення стосовно іноземця має величезне значення. Прийняття його у свою сім'ю означало б упровадження в життя ідеї Абул Фазла про створення Всесвітньої Держави, себто інкорпорування у свою лінію – тобто в себе самого – осіб, місць, фактів, можливостей земель дотепер невідомих, земель, які, своєю чергою, також можуть бути інкорпоровані. Якщо якийсь іноземець може стати моголом, то з часом такими зможуть стати всі іноземці. До того ж наступним кроком буде створення культури включення, тієї самої культури, яку культ Раушанаї висміював своїм існуванням: у нього викристалізовувалося бачення картини, коли всі раси, племена, клани, віри та нації стануть частиною єдиного могольського синтезу, єдиного велетенського конгломерату на землі, зі своїми науками, мистецтвами, коханнями, відмінностями, проблемами, марнотами, філософіями, змаганнями, примхами. І все це спонукало його дійти висновку, що надання Маґору дель'Амору титулу фар-занд стане досить сильним ходом.