Ірина Солодченко - Перекручена реальність

Вже скрізь сон вона почула дзвінок з домашнього телефону. Знехотя підійшла до апарату, який наче підстрибував від нетерплячки…. То була подруга її дитинства Валя. Навіть не намагаючись бадьоритися, подруга вилила на неї страшну новину – у неї виявили рак матки. Холодними спітнілими пальцями Ольга швидко передзвонила зятеві, і той запропонував висококваліфікованого лікаря. Бере дорого, та фахівець – супер.

З затьмареною головою вона присіла на диван… Який жах! Вона уявила собі Валю. Завжди весела, гарна, щаслива… Чоловіка має, троє дітей… Правда один син – від першого шлюбу чоловіка, та Валя виховала цього хлопчика як свого рідного. Валя – чудова, майже безгрішна людина (бо хто не без гріха?).

За віщо її так покарала доля? ЗА ВІЩО???

8

Валя дивилася відсутнім поглядом у світле блакитне небо з рідкими хмаринками і розповідала про своє горе. Виглядала як і зазвичай: трошки повновида, той самий рум’янець на щоках, тільки очі сумні …

– Завтра операція… – вичавила з себе нарешті.

І не втерпіла: скривилася і заплакала. Ольга тупо дивилася на подругу, не знаючі, як її втішати. Потім озирнулася… Навкруги сновигали молоді й старі … Всіх мастей….

– І що? Всі з …ЦИМ? – побоялася навіть вимовити фатальне слово.

– Майже всі… Бачиш цю бабусю? Сімдесят вісім років. Лікарі відраджували від операції, а родичі з сусідами дорікали: досить, пожила своє! Та бабуся – ще старого гарту. Лягла під ніж і збирається ще пожити собі на втіху. А це моя тезка – Валентина Кирилівна. Працювала начальником цеху на металургійному заводі. Груди вже відрізані… Ти знаєш.. Спочатку це – шок. І одне-єдине питання: чому це сталося саме з тобою? Падлюче питання, та єдино справедливе для тебе… Раніше здавалося: це десь та хтось хворіє. А потім…Потім розумієш, що ти – частка цього величезного людського організму. От дивися… Наше тіло складається із клітинок. Клітинки складають органи. І якщо якісь клітинки хворі, то інші клітинки не можуть лишатися здоровими! Якщо один орган слабує, то й інші страждають. Так і люди… Один отруює навколишнє середовище, другі порушують закони природи, а треті вважають, що вони осторонь, що їх обійде, бо вони нічого поганого не зробили… А насправді ми всі порушуємо правила життя, і мабуть є така собі «колективна відповідальність»… От я під неї і потрапила… Нікуди не сховатися від неї…

Ольга оторопіло дивилася на подругу, а та з сумом додала:

– Ось таким філософом я тут стала…

І знов заревла. як мала дитина. Ольга відвела її до темного коридору, і там Валя раптом зупинила свій плач. Невисока й кругленька, вона знизу дивилася на подругу благаючими очима і питала у розпачі:

– Ну чому Я? ЧОМУ? У мене є чоловік, я народила двох дітей. В мене є статеве життя, яке тільки можливе між чоловіком і жінкою, які прожили двадцять років… Я вважала, що з цієї сторони в мене ніколи не буде проблем….

– Я запитувала зятя, Валечко… Він сказав, що це від інфекції…

– Яка інфекція? Зі мною поруч лежить жінка, яка ще ніколи не була заміжня і ніколи не мала статевого життя. Звідки в неї інфекція? Чоловікові своєму я заборонила сюди приходити… Вийдемо на вулицю, – запропонувала зненацька.

… День був теплий і сонячний, і подруги пішли вздовж алеї… Ольга з острахом вдивлялася в жінок, які проходили повз них … Бідні… Ось іде одна і щось шепоче чоловікові. Обнялися, цілуються, жінка плаче… А в того в очах вже … Огида-не огида, а щось чуже… Що у цього «парубка» в голові? Вже думає, як здорову шукати? А ось чорнявка в яскравій квітчастій хустці й такому самому довгому халаті.

– Це – циганка,- прокоментувала Валя. – З моєї палати. Тридцять п'ять років. Видали заміж на троюрідного брата, у школі недовчилася, дітей нема. Учора увесь табір приходив… Лементу було!… Каже, що мріє бути «руською». А Валентина Кирилівна їй і каже: «Дурна ти… Не працюєш, вдома сидиш, а мрієш про що? Цехом на металургійному заводі керувати? Мрієш на службу ходити щодня, де начальник – підла худобина, а в найкращому разі – просто дурень?». А та зітхнула й відповідає: «Хочу бути як всі…».

За півгодини Ольга провела подругу назад у відділення, а коли вийшла на територію лікарняного парку, сили їй відмовили… Вона притулилася до старої липи та враз і відсахнулась…. ТІ також до неї притулялися!!! Вибігла з території лікарні і стояла на зупинці хвилин з п’ятнадцять геть приголомшена… Повз неї промчала зграйка школярок…Дівчата років по шістнадцять весело неслися, мабуть запізнювались на урок якоїсь математики. «Навіщо їм та математика?», – подумала нишком. – «Навчаться там інтеграли розв’язувати… А навіщо?». І знову замислилась. Чи хотіла б вона знову стати маленькою? Ні…Не хоче вона починати своє життя спочатку… Знову проходити цю молотарку, яка може закінчитися… так страшно… Згадала своє життя: два аборти, час од часу зустрічі з якимись чоловіками, яких потрібно було, де правду діти, затягувати у своє ліжко…