Любко Дереш - Архе

Говоріть із нею про малярство, батярство, наркотики, секс, мекс, пекс, фекс — та хіба мало тем? Врешті решт, візьми виїби її! Ти ж усе таки Антиодуд!

Олег киває головою.

— А назад як? Через Набережну?

— Бе ран же. Не Набережна, а Бе ран же. Зустрічаємося коли?

— В лютому. Е е е е… а! Сімнадцятого. На Високому Замку. Правильно?

Маестро киває і тішиться.

З кухні повертаються омчани. Вони ситі та прояснілі. За ними виходить Сашко і гасить на кухні світло.

— Отож, — каже маестро, і всі погляди збігаються на його вказівний палець, піднятий до стелі. — Бій за мальчіка Дімочку Мендєлєєва оголошую відкритим. Ми починаємо концерт! — вигукує маестро і дико підморгує, ніби хоче видусити собі око. — ХАЙ БУДЕ ЗСУФ!

Анти одуд юніор сприймає це як прямий наказ і смикає загадковий рубильник на стіні, під яким лаконічний напис маркером:

ZSUF

Починає мерехтіти світло. Омці втягують голови в плечі, але нічого не відбувається. Впродовж часу, достатнього для трьох затяжок цигаркою, у кімнаті панує мовчанка.

— Даа а а а… прікольно… — озивається Женя з Омська.

Катя гмикає.

Маестро дивиться на рубильник. Стукає по ньому, як по зіпсутому телевізору, і всі поверхи будинку 7/18 одночасно спалахують пронизливим свистом і скреготом. Шум, наче злітає літак. Омці здригаються.

— УВАГА! УВАГА! ДО ЗАПАСНОЇ КОЛІЇ ПРИБУВАЄ ЕЛЕКТРОПОЇЗД «БЕСКИДИ ЛЬВІВ». УВАГА!

УВАГА! ДО ЗАПАСНОЇ КОЛІЇПРИБУВАЄ ЕЛЕКТРО ПОЇЗД «БЕСКИДИ ЛЬВІВ»…

Сашко Коклюш зривається на ноги і починає підганяти гостей:

— Хутчіш! Шикуйтеся по одному, швиденько!

— А што тако оо оє? — сонно запитує Катя Маестро потягується, гарчить і задоволено мружиться.

Він каже:

— Зараз, любі друзі, у нас начинається концерт. Олежка, а де камера? Катя буде кінооператором. Ви не проти, мила моя?

Катя не проти. Олежка поспіхом приносить відеокамеру.

Кількома словами він викладає Каті ази користування.

— Отут наближення… А такво — це нічне бачення, — пояснює він, коли в кімнату повертається Сашко. Його наплічна сумка роздута від допотопного чорного телефона, прихопленого на всяк випадок. Від маестро Сашко нав чився, що у Грі недоречних предметів не буває.

Вони шикуються один за одним — кашлюк старший, за ним омці — Женя Костя Катя. За нею слідує кашлюк молодший. Замикає колону маестро.

Вони виходять із прокуреної вітальні. Виходячи, маестро не забуває вимкнути музику.

У цитаделі антиодудів гусне темрява. 4 і 2 — А ет’ чьо таке у вас? Ходікі тайні? — питається Катя, коли вони виходять на ту частину Останньої території, де різниця між вулицями Набережною та Беранже зникає буквально на очах. Катя рухається повільніше за інших, до того ж постійно спотикається — адже вона дивиться крізь вічко камери. Фільмує все підряд, а найчастіше свої ноги і те, за що вони чіпляються. По ліву руку коридора — ряд вікон, завішаних каламутною цератою. Від безлічі протягів церата шелестить, як навіжена. Справа — незліченні бічні відгалуження коридорів. Сходи, драбини.

Чого вони тут тільки не понаносили, дивується маестро антиодудській невгамовності, коли вони проходять біля купи музичного брухту. В одній з кімнат краєчком ока він зауважує розбитий рояль.

Дують сильні протяги. За спиною без угаву лопотять крилами птахи. Цей шум крил стоїть у вухах так нав’язливо, що запросто починаєш плутати, що ж ти, врешті решт, відчуваєш — бачиш лопотіння крил… а чи чуєш коридори та вікна.

— А пачєму туалє е етов так багато? — не перестаючи фільмувати, замріяним голосом цікавиться дівчина. Її здивування цілком виправдане: кожна друга кімната тут обладнана брудним унітазом.

— Бо потому, — маестро підганяє Катю, яка забагато крутить головою і роздивляється на різні боки. — Какаємо багато. Йди давай… (не та інтонація) — кгм… в сенсі, тебе чекають незабутні дні… Чекай но.

Перед мандрами відлию…

Маестро гукає Сашка, і той спиняється. Мовчазний омчанин Костя витягує з пачки папіросу, і маестро, перш ніж зникнути за дверима, бачить: Олежик припалює тому від своєї запальнички.

Маестро затраскує двері, закривається на гачок і розвер тається обличчям до виходка. На підлозі — здута від сирості кахлева плитка. Маестро втягує носом повітря: їдко тхне хлоркою впереміш із калом.

Він підіймає погляд від іржавої мушлі унітаза! і!

— Олежик, чому в параші світло не вимкнув?

Дуже знайомо. Хто б це?

— Там маестро вже годину втикає. Маестро, Катя питає, чи ти ше довго?