Чак Палагнюк - Щоденник

— Та ні, ти прославишся, як тільки…

Але Місті перериває її:

— Зупиніться. Просто замовкніть — і все. — І додає: — Вам легко збурювати надії в душах-інших людей. Та хіба ж ви не бачите, що натомість ви їх руйнуєте? Я дуже вправна офіціантка. Якщо ви не помітили, то скажу: ми вже не панівний клас. Ми не вершечок пагорба.

Пітере, проблема твоєї матері в тому, що їй ніколи не доводилося жити в трейлері. Ніколи не доводилося стояти з продуктовими картками в бакалійній крамниці. Вона не знає, що то таке бути бідним, не знає і не хоче знати.

Місті каже, що краще б їм виховати Теббі так, щоб вона влилася в цю економіку, щоб змогла знайти собі роботу у світі, який вона успадкує. Нема нічого ганебного в обслуговуванні столиків. Або прибиранні кімнат.

Ґрейс робить у щоденнику закладку з мереживної стрічки. Потім підводить очі й питає:

— А чому ж ти тоді п’єш?

— Тому що я люблю вино, — відповідає Місті.

А Ґрейс каже:

— Ти п’єш і знаєшся з різними чоловіками, щоб придушити свій страх.

Кажучи «різні чоловіки», вона, вочевидь, має на увазі Ангела Делапорте. Чоловіка в шкіряних штанях, який збирається орендувати будинок Вілмотів. Ангела Делапорте — з його графологією та фляжкою доброго джину.

А Ґрейс каже їй:

— Я знаю, що в тебе в душі. — І, склавши руки на обкладинці щоденника, що лежить у неї на колінах, продовжує: — Ти п’єш, бо хочеш самовиразитися, але боїшся.

— Ні, — відказує Місті. Вона схиляє голову на плече і скоса дивиться на Ґрейс. І каже: — Ні, ви не знаєте, що у мене в душі.

Згасаюче багаття в каміні поруч із ними видає хлопок і кидає спіраль іскор до димаря. Повз камінну полицю пропливає запах диму. То їхнє табірне вогнище.

— Учора, — каже Ґрейс, читаючи зі щоденника, — ти почала відкладати гроші, щоб повернутися до свого рідного міста. Ти збираєш ці гроші в конверті, а конверт засовуєш під килим біля вікна своєї кімнати.

Ґрейс підводить очі, піднімає брови, і її зморщувальний м'яз збирає в складки поцятковану шкіру на її лобі.

А Місті питає:

— Ви що — за мною шпигували?

Та Ґрейс посміхається. Легенько ляснувши збільшувальним склом по сторінці щоденника, вона каже:

— Та це ж написано у твоєму щоденнику.

Місті заперечує:

— Але ж то — ваш щоденник. Ви ж не можете писати щоденник іншої людини.

Знай, Пітере, що стара карга шпигує за Місті і вписує все у свій гросбух у червоній шкіряній обкладинці.

А Ґрейс знову посміхається. І каже:

— Я його не пишу. Я його читаю. — Перегорнувши сторінку, вона наводить своє збільшувальне скло і каже: — О, завтрашній день обіцяє бути цікавим. У щоденнику йдеться, що ти зустрінеш приємного полісмена.

До речі, завтра Місті має поміняти замок у своїх дверях. І чим швидше, тим краще.

Місті каже:

— Помовчте. Ось візьміть і помовчте. Ми говорили про Теббі, тож чим швидше вона навчиться жити правильним життям з нормальною щоденною роботою і забезпеченим стабільним майбутнім, як у всіх простих людей, тим щасливішою вона буде.

— У конторі працювати, еге ж? — питає Ґрейс. — Чи собак вигулювати? До речі, за це непогано платять. Кожного тижня. Через це ти і п’єш, еге ж?

Твоя матір.

До речі, вона заслужила на оце.

І ти заслужив на оце.

Місті відказує:

— Ні, Ґрейс. Я п’ю, бо я вийшла заміж за дурного, лінивого та відірваного від реальності мрійника, якого зростили в думці, що він одного дня ожениться на знаменитій художниці, і який так і не зміг пережити свого розчарування. — Місті помовчала, а потім знову каже: — Ти, Ґрейс, це ти геть зіпсувала власну дитину, і я не дозволю тобі зіпсувати мою.

Нахилившись так близько, що стало видно пудру в зморшках Ґрейс, її ритими та схожі на павутиння рисочки, де червона кров помади стікає в зморшки довкола рота, Місті каже:

— Негайно припини брехати моїй доньці, бо клянуся — зберу свої речі, візьму із собою Теббі і завтра ж ушиюся із цього острова.

А Ґрейс дивиться повз Місті, наче бачить щось позаду неї. І каже:

— Та ні, Місті, ти цього не зробиш, бо вже надто пізно.

Місті обертається, а за нею стоїть реєстраторка Полет, у білій блузці та темній складчастій спідниці. Полет мовить:

— Вибачте, місіс Вілмот?

Разом — і Ґрейс, і Місті — вони хором відказують:

— Що?

А Полет відповідає:

— Не хотілося вас турбувати, але мені треба підкинути дров у камін.

Ґрейс закриває щоденник у себе на колінах і каже:

— Полет, допоможіть нам розв'язати нашу суперечку.

Піднявши одну брову м’язом frontalis, Ґрейс питає: