Чак Палагнюк - Щоденник

А Місті мовчить, попиває пиво з банки в коричневому пакеті і просто слухає, що він каже.

Над скронями цього чоловіка залисини — вони червоні від холодного вітру, і здається, наче в нього чортячі роги. Він має чортячі роги, а все обличчя його червоне та зморшкувате. Динамічна зморшкуватість. Повздовжні ритими очної щілини.

Собака відвертає голову вбік, намагаючись відійти від Місті. Крем після гоління, що ним користувався цей чоловік, пахне гвоздиками. З-під краю його куртки видніються хромові наручники, пристебнуті до ременя.

Між іншим, сьогоднішня погода — наростаюче безладдя з можливістю фізичного та емоційного зриву.

Тримаючи собачий повідок, чоловік каже:

— Ви впевнені, що з вами все гаразд?

А Місті каже йому:

— Повірте мені, я не мрець. Може, то моя шкіра померла.

Синдром Стендаля. Епінефрин. Графологія. Коматозний стан, спричинений подробицями. Коматозний стан, спричинений освітою.

Чоловік киває на пиво в коричневому пакеті і каже:

— А ви знаєте, що публічно розпивати спиртні напої заборонено?

А Місті питає:

— Що? Ви що — поліцай?

А він відказує:

— Ви це знаєте? Що ж, насправді так воно і є.

І чолов’яга на мить розкриває свій гаманець, показуючи жетон. На сріблястій поверхні вигравіювано:« Кларк Стілтон. Детектив. Група з розслідування злочинів, спричинених нетерпимістю, округ Сів’ю».

Теббі та Місті йдуть через ліс. Це хащі аж на мисі Чекайленд-Пойнт. Зарості вільхи, цілі покоління дерев, що росли, падали і знову проростали, постаючи зі своїх померлих родичів. Якісь тварини — можливо, олені — протоптали стежину, що в’ється серед плетива дерев та протискується поміж величезних, як будинки, валунів з товстими моховими підкладками. А над усім цим вільхова листва зливається в рухливі зелені небеса.

То тут, то там на землю падають стовпи сонячного світла завширшки з велику кришталеву люстру. Це як неохайний та занедбаний варіант вестибюлю в готелі «Чекайленд».

На Теббі — одна сережка, золота філігрань і серпанок іскристих червоних штучних брильянтів навкруг червоного емальованого осердя. Вона приколота до її рожевої футболки, але це та сама сережка, що її Пітерів приятель-блондин вирвав зі свого вуха. Віл Таппер із порома.

Твій приятель.

Вона тримає дешеві прикраси у взуттєвій коробці під своїм ліжком і носить їх з особливих оказій. Надщерблені скляні рубіни, приколоті на плечі, мерехтять зеленню листви, що колишеться над їхніми головами. А фальшиві діаманти із цяточками бруду відсвічують рожевим кольором футболки Теббі.

Твоя дружина та дитина переступають через підгнилі колоди, по яких повзають мурашки, і обходять кущі папороті, що торкаються талії Місті і легенько хлопають Теббі по обличчю. Вони йдуть мовчки, придивляючись довкола та прислухаючись до співу пташок, але нічого не бачать і не чують. Пташок немає. Немає маленьких жаб. Жодних звуків — тільки шумить океан. Десь сичать та вибухають хвилі. Сичать і вибухають.

Вони продираються крізь гущавину зелених паростків, якихось рослин, на землі побіля яких гниють зм’яклі жовті листки. Треба пильнувати кожен крок, бо земля слизька, з калюжками води. Скільки отак Місті йшла, пильно дивлячись під ноги, відводячи гілки, щоб ті не хльоснули Теббі, вона не знає, але коли вона підводить очі, то бачить поперед себе якогось чоловіка.

До речі, її піднімаючі м’язи губ, «вишкіряльні» м’язи, м'язи «бий-тікай» — їх враз охоплює спазм, усі ці гладенькі м'язи завмирають у «гарчальний» ландшафт, а рот Місті розкривається і стає схожим на квадрат, оголяючи при цьому всі зуби відразу.

Її рука хапає Теббі ззаду за футболку. Теббі і досі дивиться під ноги і йде собі, ніби нічого не сталося, тож Місті смикає її назад.

І Теббі посковзнулася і впала, тягнучи матір до землі.

— Мамо, що таке? — питає вона.

Теббі лежить на вогкій землі серед листя, моху та жучків, поруч із нею скоцюрбилася Місті, а над ними дугою згинаються папороті.

Чоловік стоїть приблизно за десять кроків попереду і дивиться кудись убік, не бачачи їх. Він не обертається. Крізь завісу папороті видно, що чоловік не менше семи футів заввишки, темноволосий, кремезний, із жовтими листками у волоссі та ногами, забризканими грязюкою.

Він не обертається, але й не рухається. Напевне, він їх почув і зупинився, щоб прислухатися.

До речі, цей чоловік голий. Он попереду видно його голу сраку.