Чак Палагнюк: Рент. Усна біографія Бастера Кейсі

Ця книга написана в стилі усної історії, який вимагає опитування великої кількості різноманітних свідків та компілювання їхніх оповідей. При опитуванні численних джерел про якийсь спільний для них досвід неминуче виникають взаємні суперечності. Щоб ознайомитися з іншими подібними біографіями, дивіться «Капоте» Джорджа Плімптона, «Еді» Джин Стайн та «Лексикон Диявола» Брендана Мюллена.

Воллес Бойер (☼ продавець авто): Як і більшість інших, я не зустрічав Рента Кейсі й не говорив із ним до того, як він помер. Так буває з усіма знаменитостями: після того, як вони перекинуться, коло їхніх найближчих друзів просто розбухає. Померлій зірці просто вулицею пройтися не можна, щоб не зустріти мільйон найліпших друзяк, яких вона й в очі-то ніколи не бачила.

Смерть була найкращим вчинком за всю кар’єру Джеффа Дамера та Джона Вейна Ґейсі [1] Двоє з-поміж найжахливіших серійних убивць в історії сучасної Америки. . Після того як Ґаетан Дуґас [2] Стюард компанії «Air Canada», можливий нульовий пацієнт епідемії СНІДу на території США (нульовий пацієнт — людина, з якої починається розповсюдження хвороби серед вибірки, обраної для епідеміологічного дослідження). двинув коні, кількість сексуальних партнерів, які його буцімто трахали, злетіла ледь не до небес.

Як казав сам Рент Кейсі: «Люди роблять собі ім’я, паплюжачи тебе, якщо ти ще живий, та оспівуючи, якщо вже ні».

А щодо мене, то сиджу я в літаку, коли це якийсь селюк сідає поруч зі мною. Його шкіра нагадує автомобільну аварію — в тому сенсі, що на неї не можеш не дивитися; шкіра на тильному боці його долонь — просто якесь жахливе місиво, уся поорана слідами укусів, пошрамована, зморщена.

Стюардеса питає цього мужика, що він питиме. Стюардеса просить його, чи не буде він такий ласкавий передати мені мою випивку: скотч із льодом. Та коли я бачу, як ці мерзотні пальці обхоплюють пластикову склянку, бачу ці погризені кісточки, то розумію, що не зможу навіть краєчка губами торкнутися.

Через цю епідемію переборщити з обережністю неможливо. В аеропорту одразу після металошукача нам довелося проходити крізь детектор лихоманки, такий, як використовували тоді, в надії стримати атипову пневмонію. Уряд казав тоді, що більшість людей і гадки не мають, що вже інфіковані. Хтось може навіть чудово почуватися, але якщо клятий агрегат запищить, що в тебе підвищена температура, надовго зникнеш у карантині. Може, й на все життя. Без суду, без слідства.

Щоб не ризикувати, я просто відкинув свій столик і взяв склянку. Дивився, як скотч блідішає та стає водянистим. Крига танула й зникала.

Кожен, хто більш-менш успішно торгує машинами, скаже вам: «Повторення — мати всіх умінь». Доходи твого агентства залежать від того, чи вмієш ти встановлювати рапорт.

Де б ти не опинився, всюди є можливість удосконалити навички. Гарний спосіб запам’ятати, як когось звуть, — це дивитися людині в очі досить довго, щоб побачити, який у них колір — зелений, чи карий, чи блакитний. Це називається «переривання шаблону»: перестаєш забувати, як завжди забував раніше.

Цей селюк — його очі здаються яскраво-зеленими. Антифризово-зеленими.

Усю дорогу від Пеко Джанкшн до пересадки в місті ми ділили підруків’я: я — біля вікна, він — біля проходу. Даруйте на слові, але з його ковбойських чобіт сипалося присохле лайно. А ці бакенбарди: може, в старших класах він і був із ними просто пупсиком, але ж тепер вони сиві від скроні й до самої щелепи. Про руки я вже мовчу.

Щоби потренуватись у встановленні рапорту, питаю, скільки він віддав за квиток. Якщо ти не можеш визначити потреби клієнта, зрозуміти, чим живе якийсь незнайомець, що сидить отут плече до плеча з тобою в літаку, ти ніколи не впариш людині думку про те, що вона мріє володіти «ніссаном», не те що «кадиллаком».

Є ще один фокус для того, щоб усадити клієнта за кермо. У кожній тачці, яку ти продаєш, першу кнопочку на радіоприймачі налаштовуєш на станцію, яка крутить госпел. Другу — на рок-н-рол. Третю — на джаз. Якщо клієнт скидається на дуже велике цабе, то, відкриваючи машину, запусти по радіо якусь станцію з новинами про політику. Якщо в нього на ногах сандалі — крути Національне публічне радіо [3] National Public Radio — напівнезалежна медійна організація в Штатах, що продукує та продюсує новинні і культурні передачі. . Щойно чувак поверне ключ, радіо заговорить саме про те, про що він хоче чути. І в кожній тачці, яку я продаю, п’ята кнопочка на приймачі налаштована на радіо з яким-небудь техно-рейвовим гівном, якщо випадково припреться якийсь шмаркач, що бере участь у Руйнувальних Ночах.