Чак Палагнюк - Щоденник

Вона забула про те, що треба дихати.

Пітер мовив:

— А що я тобі казав, старий?

Він помітив, що Місті потрапила під чари червоної сережки, і зауважив:

— Я ж казав, що вона не може встояти перед стародавньою біжутерією.

Світловолосий хлопець помітив, що Місті витріщилася на нього, і його блакитні очі зиркнули вбік, куди прикипіли очі Місті.

В іскристості кришталю їй ввижалися іскри шампанського, якого вона жодного разу не куштувала. Там були іскри пляжного багаття, що злітали, звиваючись, до літнього зоряного неба, яке Місті тільки й могла, що нафантазувати. Там було мерехтіння кришталевих канделябрів, які вона малювала в уявних прихожих.

То була туга та ідіотська потреба бідної самотньої дитини. Якась тупа, темна частина її, частина явно неартистична, а навпаки, ідіотична, саме та її частина й закохалася в оту сережку, в її яскравий та розкішний блиск. То був блиск солодкого льодяника. Льодяника на кришталевому блюді. Блюді в будинку, в якому вона ніколи не була. Нічого глибокого чи проникливого. То було те, що ми запрограмовані обожнювати. Блискітки й райдуги. Персні та браслети, які вона б проігнорувала, якби була достатньо вихованою та освіченою.

А блондин, приятель Пітера, підняв руку і помацав своє волосся, а потім — вухо. Щелепа його відвисла так швидко, що жувальна гумка випала на підлогу.

Твій приятель.

А ти сказав:

— Обережніше, ти, опудало, бо мені починає здаватися, що ти хочеш її в мене вкрасти…

А твій друг, похапливо ворушачи пальцями, занурив їх у своє волосся і сіпонув за сережку. Від уривчастого звуку, що. пролунав як хлопок шампанського, усі аж підскочили.

Коли Місті розплющила очі, хлопець-блондин стояв, простягнувши їй руку із сережкою, а його блакитні очі повнилися слізьми. Його розірвана мочка звисала, роздвоєна, двома клаптиками, і з обох кінчиків капала кров.

— Ось, — сказав він. — Візьми. — І кинув сережку на верстат. Вона упала, бризкаючи довкола іскрами золота і фальшивих рубінів — та кров’ю.

Нагвинчуваний зворотний бік і досі тримався. Він був такий старий, що золота його частина позеленіла. Хлопець відірвав сережку так швидко, що разом із нею висмикнув і жмутик свого світлого волосся. Кожна вирвана з корінням волосинка і досі мала на своєму кінчику м’яку білу цибулинку.

Хлопець усміхнувся, а по його притиснутих до вуха пальцях стікала кров. Піднявши брови зморщувальним м’язом, він сказав:

— Вибач, Піте. Схоже, що тобі справді поталанило.

А Пітер підняв картину — закінчену і взяту в рамку.

З підписом Місті в нижній частині.

З підписом твоєї майбутньої дружини. З її дрібною буржуазною душею. Твоя майбутня дружина вже простягнула руку до закривавленої штучки, що випромінювала червонясті іскри.

— Еге ж, — мовив Пітер. — Мені просто офігенно поталанило.

Затиснувши однією рукою вухо, яке і досі кровоточило, — а кров стікала по руці і капала з його гострого ліктя, — приятель Пітера відступив на кілька кроків. Другою рукою він відчинив двері. Потім кивнув на сережку й сказав:

— Візьми її собі. Як подарунок на весілля. — І з цими словами покинув крамницю.

Сьогодні увечері Місті вкладає твою доньку спати, а Теббі раптом і каже:

— У нас із бабцею Вілмот є таємниця.

До речі, бабця Вілмот знає таємниці кожного.

Ґрейс сидить у церкві на службі, штурхає Місті ліктем і розповідає їй, як Бертони, що мешкають у будинку з вікном-розеткою, допомагали матеріально своїй бідній нещасній невістці. Ну, а правда полягає в тому, що Констанція Бертон кинула малювати і спилася до смерті.

Ось — два століття острівної ганьби та злиднів, і твоя мати може розповісти про це якнайдокладніше. Залізні литі лави на Торговій вулиці — ті, що зроблені в Англії, — вони залишилися в пам’яті Маври Кінкейд, яка потонула, намагаючись проплисти шість миль до материка. А італійський фонтан на вулиці Парсон — то на честь чоловіка Маври.

Її вбитого чоловіка, за словами Пітера.

За твоїми словами.

Усе сільце Чекайленд — це їхня спільна кома.

Між іншим, матінка Вілмот переказує тобі найщиріші вітання і свою любов.

Та от тільки чомусь не хоче тебе відвідувати.

Умостившись під ковдрою в ліжку, Теббі повертає голову, дивиться у вікно і питає:

— А ми можемо вибратися на пікнік?

Нам це не за достатками, але на випадок твоєї смерті матінка Вілмот уже підібрала питний фонтанчик з міді та бронзи, виконаний у формі статуетки оголеної Венери, що їде в дамському сідлі з черепашки молюска.