Володимир Єшкілєв - Втеча майстра Пінзеля

— Мав приємність, ясновельможна, — нахилив берет Сімакович.

— Ви сьогодні чомусь сумуєте?

— Я не бачу Вашої південної перлини, ясновельможна.

— Ви кажете про Домну?

— Так.

— Вона нездужає. Певно, застудилася, коли перевертала пляшки у пивниці.

— Може, вона впала у немилість?

— Аж ніяк. Як Вам відомо, я ціную красу понад усі досягнення Природи.

— Але ж, ясновельможна, двом сонцям тепер тісно на Вашому небосхилі.

— Сонце на ньому одне, — всміхнулася Анна Стефанія, прихилила до себе чарівну голівку Карбонадо і поцілувала її в губи. Тіло акробатки всіма вигинами пригорнулося до княжни. Юні супутниці Ондзера, котрі підкралися до компанії ззаду, зааплодували. Золоте волосся італійки гіпнотизувало маленьких красунь.

— Тоді, — сказав радник, — я хотів би проспівати пісню Місяцеві, з Вашого дозволу, ясновельможна.

— Ми про це ще з Вами поговоримо, — пообіцяла княжна. Вона вже думала, скільки захоче заплатити за колишню фаворитку цей скупий станиславівський патрицій.

— Я хочу показати панові Пінзелю свою колекцію корсетів і суспензоріїв, — сказала Яблоновська. — Вона у бічній залі.

— Я мало розуміюся на корсетах, ясновельможна, — всміхнувся Пінзель.

— Ви ж скульптор!

— Й зовсім не петраю в суспензоріях.

— Це, скульпторе, такі маленькі пов'язки, що підтримують джерела чоловічої сили. Їх надягають танцюристи.

— Це мені відомо, ясновельможна, але ж… Ціла колекція… Я розгубився.

— А Ви не губіться, месіре, не губіться. Немає потреби… Тим більше, що я не тримаю свою колекцію в шафі.

Яблоновська всміхнулася Ланському і рушила до бічної зали. Гості рушили за нею. Юна Сіромська опинилася в тому поході поряд з Пінзелем. Вона схопила скульптора під лікоть і поправила ліф так, щоб Пінзель міг побачити розкішні опуклості під мереживом і атласом.

У бічній залі, тимчасово звільненій від старих меблів, стояли живі манекени — наложниці і наложники Яблоновської. На дівчатах були лише корсети, а на хлопцях — суспензорії. Їхнє волосся було намащене й присипане золотою пудрою. Лех Бальманський вигукнув, немов прогула велика полкова труба:

— Хо-хо!

— Вони такі гарні! — підтримала череваня юна Сіромська і подивилася на Пінзеля, ніби закликаючи його у свідки. Живі манекени й справді виглядали розкішно.

Корсети, одягнені на їхні тіла, презентували моду різних країн та епох. Зроблені з китового вусу, шкіри і сталі, вони затягували талії дівчат та підкреслювали груди і стегна. Наложниці ледве дихали, але виглядали як райські гурії. Гості підійшли до живих манекенів, жваво обговорюючи особливості і таємниці корсетів. Мечника Зуба, сестру Ланського і Сіромську більше зацікавили суспензорії. Пінзель зробив вигляд, що захоплений складною конструкцією з китового вуса і китайського шовку, яка перетворювала на рожеву вазу тіло молодої білявки з виголеним міжніжжям. Корсет зробили неабиякі майстри, ребра конструкції вони обшили кількома шарами шовку та спорядили амортизаторами з морської губки, ремінці вирізали з тонкої і майже прозорої шкіри оленяти, кінці шовкових шнурів вправили в крихітні срібні патронники. Пряжки і пластини корсета виблискували щирим золотом і темною сталлю. Цей корсет коштував шалені гроші. Він був дорожчий за невеликий будинок, вартісніший за чотиримісний екіпаж з парою рисаків. Скульптор подумав, що колекція ясновельможної є для нього певним знаменням. Адже він також одягнув грифа в своєрідний корсет.

Прислужники принесли гостям кришталеві келихи з мадерою. Пінзель обережно надпив. Він боявся, що до вина домішано щось на штиб шпанської мушки. Але на смак вино було добрим і чистим. Гості тим часом оглядали не так колекцію, як її носіїв. Сіромська кумедно верещала, обмацуючи суспензорії. Подружки Ондзера мавпували порухи її пальчиків і змовницьки переглядалися поміж собою. Коханка Комаровського дозволила Ондзереві дослідити власний корсет, зроблений у Парижі, і щось йому пояснювала, а сам Комаровський з упевненістю колишнього кавалериста загравав з Карбонадо. Яблоновська спостерігала за цим фліртом і дражнила Комаровського, голосно розповідаючи Сімаковичу про таємні принади юної італійки. Серед цього бедламу настрій скульптора поволі змінився на краще. «Це лише грішний вертеп вільнодумців. Нехай собі бавляться», — казав він собі, дивлячись, як Зуб і Ланська пригощають вином і пестять напудрених «фавнів». Тут його очі зауважили Стасю, яка стояла осторонь, не беручи участі у веселощах. На її обличчі застигла суміш презирливої відчуженості й відрази. Скульптор уперше помітив, що в Стасі великі хрящуваті вуха. Молода Тичковська ніби відчула погляд Майстра, повільно повернула до нього бліде обличчя під високою зачіскою і подивилася на Пінзеля з такою відвертою ненавистю, що скульптор ледь не закашлявся, вино повернулося йому до горла. Це здивувало Пінзеля. «Скільки ж навколо безглуздої злості!» — сумно констатував він. А потім забув про Стасю, мимохідь захоплений вродою юнака, якого явно вподобала безсоромна Сіромська. М'язи на животі хлопця нагадали йому класичні взірці Берніні. Сонце облило тіло юнака засмагою рідкісного відтінку: немов хтось розхлюпав горіховий тон на рисовому папері. Спокусниця вправно віддавала шану цьому чудовому тілові — пальчиками ворушила-пестила вміст суспензорію і уважно спостерігала за реакцією мускулястого фавна. Обличчя її розчервонілося.