Володимир Єшкілєв - Втеча майстра Пінзеля

— Можливо. Але правдивий голос пекла я чую щодня у цьому грішному місті.

— ?

— Так, отче. Й Ви, маю певність, теж знаєте, звідки лине той голос. Міські патриції злочинно пригріли чорнокнижників; диявольські чаклуни-пентаграмники опосіли сей проклятий Бучач.

— Це тяжкі підозри, панно. Для офіційного формулювання таких звинувачень у нашу освічену добу потрібні вагомі докази. Дуже вагомі. Адже іноді, за старих часів, невинні забави та простацькі забобони сприймали за інвазії Диявола і страчували як винних, так і невинних.

— Невинних, кажете? А чи можете Ви означити, що є злом, отче?

— Я лише бідний отець-декан, вельможна панно, і не є авторитетом у теології. Але святі Отці Церкви в минулі епохи вже зробили таке означення. І я у своїх визначеннях і спробах спираюся на ясну правду їхніх богонаснажених праць.

— А кого, прошу отця, з Отців Ви маєте за найбільшого авторитета?

— З допомогою праведних книжників Агафона і Григорія, афонських старців, котрі знаються на екзегетиці [54] Наука про тлумачення і коментування давніх текстів і написів. та розумному робленні чернечої аскези, сподобився я зрозуміти складні богословські писання святих Діонісія Ареопагіта, учня Апостола Павла та святого мученика Максима Сповідника. На предивних писаннях цих достойних мужів Церкви стоїть стовп мого осягнення Божої Істини.

— А цих достойних мужів визнає святими й авторитетними Вселенська Церква чи лише Східна?

— Корпус творів святого Діонісія визнано канонічним за часів святого Римського Папи Григорія Великого.

— Це добре. І як ці достойні мужі тлумачать сутність зла?

— Все суще, пише святий Діонісій, створено Богом для Себе, себто для блага і блаженства, для миру і краси. Бог створив усе таким чином, щоб усе прямувало до Нього, з'єднувалося з Ним. Навіть на останніх кордонах небуття ми бачимо здійснення цієї Божої волі. Всі лінії світу сього та інших світів, немов зворотні радіанти, сходяться до єдиного центру. Бог, відповідно, не може бути причиною зла. Благо завжди породжує лише благе. Тому зло не має власного самобутнього сущого. Воно має лише «втратний» сенс, воно є зменшенням, згіршенням, відокремленням. Зло існує не само в собі, а паразитує на іншому бутті і є чимось випадковим для буття. Не може бути чистого зла, «самозла». Навіть демони не злі за природою своєю. В них є щось позитивне — буття, рух, життя. Зло — це псування. Це зіпсуте творіння Всеблагого. Це розлад, хаос, атапсія. Тут Діонісій підходить до самої суті зла — de malorum subsistentia — до останньої долі зла. Він каже, що на шляху безконечного розпаду, змішання неподібного, зло — при викупленні часів Господом нашим Ісусом Христом — таки зіллється з повнотою буття і щезне яко зло…

— Щезне само собою?

— Так, вельможна панно.

— Jezu! То, по-Вашому, отче, ми не повинні докладати зусиль, борючись зі злом?

— Повинні, панно, повинні. Але завжди пам'ятаючи, що ми йдемо не на війну із самобутньою силою Всесвіту, а лише допомагаємо добрим за природою Божим творінням звільнитися від тимчасової зіпсутості.

— То демони тимчасово зіпсуті?

— Для Господа й сто тисяч років є тимчасовістю.

— Я не хочу чекати сто тисяч років.

— А чого ж Ви хочете, вельможна панно?

— Я хочу, отче, щоб чаклуни, юдеї та демонолюбці, яких гуртує навколо себе затятий єретик Пінзель, разом із ним отримали покарання ще за свого земного життя.

[Зала Оргій у палаці Анни Стефанії Яблоновської-Тичковської, селище Княгинин-Бичів, пізній вечір 15 серпня 1761 року від Різдва Христового за новим стилем]

Після колекції корсетів лібертенка запропонувала гостям нову розвагу. В Залі Оргій, яку навмисно для цього задрапували чорною тканиною, їх чекав таємничий гість Яблоновської — маг Паскуалес, мандрований містик, слава якого в середині XVIII століття стала всеєвропейською. Маг розповідав, що отримав посвячення у найвищі ступені гностицизму від самого Верховного Ієрофанта в Єгипті. Як цей славетний маг прибув до палацу й де він ховався від цікавості його мешканців, залишилося нез'ясованим.

До гостей Паскуалес вийшов у білому жрецькому одязі із золотим Колесом Фортуни на грудях і білим жезлом, який увінчувало золоте зображення єгипетського хреста. Він всівся на високому позолоченому троні і мовчки чекав, поки одягнені молодшими жрицями наложниці ясновельможної обкурювали його східними пахощами та обкидали квітами. Це дійство, повідомила пошепки присутнім Анна Стефанія, носило назву «Відкриття брами Фів». Церемонія проходила майже у темряві. Тільки трисвічник Верховної Влади горів перед троном Паскуалеса.