Володимир Єшкілєв - Втеча майстра Пінзеля

Під час церемонії Пінзель нишком підглядав за реакцією кавалера Анцо. Незворушний мальтієць не виказував жодної емоції від видовища, у той час, коли всі інші гості витріщалися на мага і перешіптувалися. При кінці церемонії до зали зайшла одягнена в прозору накидку Карбонадо з високим келихом у лівій і черепом у правій руці. Голову акробатки прикрашала золота діадема. Величною ходою вона тричі обійшла трон Паскуалеса, стала перед ним на коліна і простягла магові келих і череп.

Паскуалес залишив трон, прийняв з рук Карбонадо означені предмети і зловісним низьким голосом закликав до зали могутнього Архангела Метатрона. Він тричі повторив заклик, скропив череп вином з келиха і встановив його на троні.

Потім маг розпочав здійснення ритуалу, який відомий усім кабалістам як Мінорний Ритуал Пентаграми. Перший етап ритуалу (творення Кабалістичного Хреста) Паскуалес провів за традицією давнього німецького Ордену «Rosae Rubeae et Aurea Crucis».

Він узяв у праву руку сталевий кинджал, став обличчям до Сходу, доторкнувся кинджалом до чола і сказав: «АТО». Потім руків'ям кинджала доторкнувся до грудей Карбонадо і промовив: «МАЛКУТ». Потім доторкнувся до правого плеча вістрям кинджалу і сказав: «ЙВЕ-ГЕБУРА». Потім до лівого і сказав: «ЙВЕ-ГЕДУЛА». Наостанок він з'єднав руки перед собою і проголосив: «ЛЕ-ОЛАМ» («Во віки вічні!»)

Як тільки маг закінчив ритуал, Залу Оргій заповнили хаотичні звуки, сухі і клацаючі. Немов до неї залетіла зграя величезних невидимих жуків. Пінзель відчув, що у кінчики його пальців вдаряють крихітні блискавки. Прозора мантія Карбонадо напнулася, немов дзвін і, здавалося, сяяла блакитним світлом. Тканина, якою були завішані стіни зали, тріпотіла, розбурхана незнаними енергіями.

«Метатрон, це Метатрон!» — зашепотіли перелякані гості. Юні подружки пана Ондзера заплакали. Жінка Бальманського знепритомніла, сестра Ланського впала на коліна, шепочучи молитви. Раптом Стася дико заверещала. В її руці блиснуло тонке лезо, вона кинулася в бік Карбонадо. Маг цієї миті продемонстрував неймовірну спритність. Він стрибнув назустріч Стасі і перехопив її руку, озброєну ножем. Дівчина скрикнула, ніж випав з руки, що безсило повисла. Слуги Яблоновської підхопили молоду Тичковську під пахви і винесли геть.

Паскуалес показав жестом схрещених рук, що припиняє подальше здійснення ритуалу. Пінзель, шокований вчинком Стасі, так і не зрозумів, куди потім зник маг. Перестрашені і збуджені гості мовчки вийшли з темряви до розкішно освітленої Дзеркальної зали, де на них вже чекали щедро накриті столи. Скульптор наблизився до кавалера і спитав:

— Анцо, Ви мені поясните, що то було?

— Не зараз, Яне, не зараз, — відповів кавалер, дістаючися столу. Не чекаючи служки, він налив собі чималу чарку горілки й випив її одним духом. Пан Бальманський зробив так само.

— Ця прикра пригода, — голосно промовила господиня дому, — не завадить нашому святові. Стася останні дні була сама не своя. Бідолашне дитя! Зараз їй зроблять кровопускання, а завтра до неї закличемо лікаря Венгеля.

— Jezu! Він зламав панні руку! — вигукнув Комаровський.

— Вона була тієї миті небезпечною, — з притиском мовила Яблоновська. — Навіжені можуть наробити багато лиха. Маємо щодо цього біблійні свідчення про біснуватих. А в Галичі минулого року навіжена холопка зарізала двох своїх дітей і завдала шкоди війтові.

— То, перепрошую ясновельможну, невдалий і образливий для панни Анастасії приклад! — невгавав Комаровський. — Панна Анастасія є шляхтянкою з доброго роду. Її батько і брат Вашого покійного чоловіка, пан Казимир Тичковський, віддав життя за свободу Речі Посполитої. А той чаклун — якийсь зайда, певно, юдей. Він не мав жодного права піднімати руку на шляхтянку, тим більше її калічити!

— О, прошу пана, він перш за все є великим магом, — зауважив Сіромський.

— Могутнім магом, — підтримала чоловіка Сіромська.

— Так-так, — промимрила Ланська.

— Прошу шановне панство до столу, — сказала лібертенка, відвертаючись від Комаровського.

— Ми з Марисею ідемо звідси, прошу панство вибачити! — сказав Комаровський. — Я аж ніяк не можу толерувати такої наруги над вольностями й гідністю шляхетства.

Він підхопив під лікоть свою коханку, ледь відкланявся товариству і покинув залу. Надворі вже була суцільна темрява. Навколо палацу слуги запалили смолоскипи.

[Подільське воєводство, м. Бучач, каплиця Святих Дів Мироносиць у притулку каноніка Дамазія, пізній вечір 15 серпня 1761 року від Різдва Христового за новим стилем]