Володимир Єшкілєв: Імператор повені

Синій щур побіг до центрального проходу. Прочанин знизав плечима й пішов за звіриськом. «Зрештою, — вирішив він, — у казках саме так і буває». Невдовзі він потрапив на сходи, що вели угору. Вони закінчувались перед глухим муром, але прочанин уже звик до потаємних входів. Він знайшов виступаючу цеглину, натиснув і вийшов до розкішної зали.

«Певно, царський палац», — здогадався учень авви Макарія, розглядаючи мармурові горельєфи з крилатими биками і списоносцями. Бронзові вінки на стінах, амфори і срібні ритони вказували на трапезне призначення зали. Анемподестові здалося, що тріумфальні вигуки солдат Одената ще гуляють між яшмових і бірюзових вітрил палацового склепіння. Щур прошмигнув у найширшу арку, прикрашену мозаїкою і срібними ґратами.

Прочанин неквапно пройшов арку. Ґрати виявилися незачиненими і прочинилися з приємним дзеленчанням. За ними відкрився широкий ункторій [114] Приміщення для натирання тіла олією та пахощами. з круглим басейном та мармуровими ложами. Світло потрапляло до ункторію через отвір у стелі. Мозаїчна підлога, вистелена оніксом і лазурітом***, сяяла жовтими та синіми блискітками. На краєчку басейна сиділа копія Кінського Каштана у білому одязі. Біля нього стояла скриня з лікарським причандаллям. Щур застрибнув старому на коліна.

«Де мій син, Парфанію?» — спитала копія костоголового.

«Нерегулярні фрагменти подібні», — повторив слова Голомозого Анемподест. Він сів навпроти батька Аттика і сказав:

«Він мертвий».

Обличчя старого посіріло, але зберегло гідність.

«Його вбили римляни?»

«Ні. Його вбили ламії Нічної Викрадачки Немовлят».

«Навіщо?»

«Він хотів припинити богиню».

Після важкого мовчання старий промовив:

«У давні часи Викрадачка забрала в мене трьох синів. Тепер убила останнього. Але ж моя родина не завинила Ламашту нічого. Мої предки були лише лікарями і робили свою справу».

«Її треба припинити».

«Ти здурів, філософе?»

«Ні».

«Хто може закреслити безсмертя богині?»

«Це я в тебе питаю: хто?»

Очі старого рантом спалахнули.

«Інша безсмертна богиня!» — сказав він і підвівся.

«Та, що повбивала змій Півночі, Півдня і Заходу?»

«Почуй мене, Ідейська Мати! — повстав старий ескулап. — Я хочу помсти, і мертві діти мої волають про помсту!» — пальмірська подоба костоголового обернулася до статуї, якої Анемподест раніше не зауважив. Мармуровий бовванчик Кібели стояв у ніші і штучне джерельце плюскотіло під ногами Матері Богів. Раптом отвір у стелі потемнішав. Хмара отінила небо Пальміри. Сталася громовиця і блискавка впала у басейн. Хоча Анемподест вважав себе готовим до усіляких несподіванок, але тут він впав на підлогу й закрив голову руками. Блакитна на доторк енергія промкнулася до його єства і розклала дійсність на різні способи дріб'язковості. Сузір'я спалахнули під повіками прочанина і вібруючі голоси загомоніли в його потилиці.

«Ти почула мене, Мати!» — донеслося до нього одночасно з плюскотом повені і голосом Голомозого: «Ти дуже вчасно допетрав, Витискуваче!» А ще він почув крики тисяч викрадених немовлят і рев Закреслюючих Істот й сирітське рохкання Мідного Паця при розтрощеній садхузаґом Сцені…

Блискавка, що спопелила Повноважне Втілення Карни в Опорній Реальності, була у сотні разів потужніша від блискавки в ункторії. Її бачили втікачі-зміївчани з висоти Хирлицького водорозділу. Її спостерігали вартові підскарбія Сокольського на переправі і залишки сотні Приблуди, оточені водою на дузі Костянтинівського шляху. Її світловий вибух помітили навіть у Проскурові і в таборі полковника Кривоноса, і багатьом у той вечір здалося, що світ розколото навпіл і янгольські сурми скликають сойм праведників у долину Армаґедона. Велетенська блискавка потрапила у літописи та легенди, які розповідали свідки й діти свідків до часів Гайдамаччини, і був один, хто бачив її з відстані п'ятсот кроків. Ім'я та чин найближчого свідка перекази не зберегли, але цей невідомий божився і клявся життям рідних, що Велика блискавка була подібна до небесного дерева з пишним корінням, що огорнуло потоками блакитного вогню цілу Горбату гору. Він розповідав також, що блискавка повбивала з півсотні ведмедів, котрі рятувалися на Горбатій від повені, але цьому числу ніхто не повірив.

Станіслав

2001—2002 р.

Перелік помилок друкованого оригіналу, помічених та виправлених верстальником електронної версії