Отто Штейгер - Мандрівка до моря

Авжеж, пане професор! Я мало не забув про це! Вас, звісно, цікавить, що саме виготовляли ми в наших скляних цехах. Я вже казав, що було прийнято три проекти. З гордістю можу додати: кожен з них мав усі підстави претендувати на приз за оригінальність.

В одному з цехів ми виготовляли фотоальбоми з м’якою сап’яновою обкладинкою червоного кольору і написом золотими літерами «Незабутні хвилини». О, ви, безперечно, знаєте, як це ведеться: ви приходите в гості до знайомих, і ось неминуче настає момент, — скажімо, за чашкою чорної кави,— коли господарі, ніби ненароком, заводять розмову про минулу відпустку, про свою подорож або щось подібне. Часто це робиться так уміло, що перехід здається зовсім випадковим і невимушеним; іноді ж створюється враження, ніби вас тальки для цього й запросили, і не встигнете ви озирнутися, як на столі вже лежить фотоальбом, котрий господиня заздалегідь витягла й тримала напохваті. Ви всміхаєтеся посмішкою, яка здається вам підхожою для такого випадку (не дуже широкою, щоб не втомитися протягом наступних двох годин, але такою, що свідчила б про ваш інтерес і мала відтінок дещо жартівливої цікавості); господар або його дружина — залежно від того, хто з них балакучіший, — сідають напроти вас і, поглядаючи то на ваше обличчя, то на повернуті до них догори ногами знімки, пояснюють кожний з них.

— Це тітка Анна в гондолі… А ось тут, ліворуч, на жаль, його не видно, стоїть палац, у якому моя дружина забула сумочку.

Відтак вони починають сперечатися, а ви відзначаєте про себе, що ця нещасна сумочка вже не раз спричинялася до дружніх вечірніх суперечок.

— А це хто? — питаєте ви.

— Ах, то одна родина, з якою ми познайомилися на пароплаві. Він — директор великої фабрики у Швеції, але обоє такі прості, скромні люди, правда ж, Терезо?

Ви перегортаєте сторінку за сторінкою і, спокійно муркочучи, слухаєте присипляючі пояснення господаря. Розглядаючи групові фото, ви вигукуєте «чудово»; якщо на передньому плані стоять діти, вчас сказати «дуже мило», коли ж на лоні природи бачите самого господаря, то захоплено бурмочете «граціозно» або ж «імпозантно».

Особливістю наших альбомів було те, що вони не потребували пояснень господаря. Це були, так би мовити, незалежні альбоми; вони лежали на гарних пультах з горіхового дерева, у які було вмонтовано звуковідтворюючий пристрій, синхронізований, з автоматичним перегортачем сторінок. Переваги такого пристрою, — його можна порівняти хіба що із звуковим кінофільмом, — безсумнівні. Господареві не доводиться давати без упину пояснення; текст, що супроводжує знімки, записаний на пластинку в той день, коли у господаря був особливо хороший настрой, і щоразу вражає гостей своєю свіжістю. Крім того, альбом може бути використаний як засіб виховання у людей сімейних почуттів.

У нас були всі підстави гадати, що, виготовляючи цей пристрій, ми задовольняємо справді необхідну потребу; водночас ми сподівалися, що людина з середніми прибутками не дозволить собі такої розкоші. Здавалося, можна було не боятись, що альбом стане загальнодоступним. Нам тільки цього було й треба. Адже виготовляти ту чи іншу річ слід лише тоді, коли в ній є потреба (а це не так легко зробити в наш час, коли спершу треба подбати про створення потреби на продукцію, яка викидається на ринок), і водночас ці вироби повинні бути доступними лише для еліти, яка розуміється на таких речах.

Відповідали таким вимогам і два інші вироби. В другому цеху ми виготовляли невеликі блискучі двоколісні візки, викладені всередині кольоровими подушками й закриті куполоподібними покришками з неламкого скла. Згідно задуму, візки мали використовуватися як причепи, в яких автомобілістам було б зручно возити за собою свої талісмани. Ви, пане професор, самі автомобіліст, і, мабуть, немає потреби пояснювати вам вигоди такого причепа. Ви розумієте, яка це приємність і втіха для водія, коли він має змогу скрізь возити за собою всіх своїх леопардів, кицьок, песиків, ляльок і таке інше, не закриваючи собі ними поля зору ні спереду, ні ззаду.

Не менш геніальним винаходом (даруйте мені цей високий стиль, але тут він справді до речі), хоч і значно інтимного призначення, був третій предмет — нічний горщик із підставкою, що являла собою музикальний ящик, який, коли на нього сісти, починав грати. Я згоден, що, на перший погляд, ця річ видається абсурдною і, можливо, з естетичного погляду дрібною і не гідною решти нашої продукції. Насправді ж це зовсім не так! Завдяки музичному оформленню можна не лише прискорити (це легко довести) постійні функції нашого організму, але й піднести їх естетичну цінність. Та передусім я дбав про найменших громадян, розумінню яких ще не доступні вимоги гігієни і які з радісною безтурботністю бруднять свої пелюшки, в той час як бідолашні мами марно намагаються довести до свідомості цих нерозумних створінь перевагу нічного горщика. Відповідний музичний супровід (я маю на увазі дитячі пісні та військові марші) може дуже сприятливо відбитися на дитячому вихованні. А хіба люди похилого віку менше за молодих потребують піклування і співчуття? Скільки нічних функцій під звуки віденського вальсу можуть перетворитися із важкої постійної необхідності на справжнє свято!