Галина Тарасюк - Сестра моєї самотності

Не відаю, з яким умислом він це зробив: щоб надрукувала чи «вгору» передала? Та оскільки подібні твори тоді не друкували, то я передала вірш Станіславу. Для ознайомлення. Станіслав уважно прочитав, далі зібгав папірець з віршем, але подумавши, акуратно розгладив і спалив у попільничці. Мовчки. Але я без слів зрозуміла його. Більше цієї теми ми не торкалися.

Але я часто питала себе: як можуть ці нещасні люди жити в стані перманентного похорону? Світ же великий і ніхто нікого до лави не прикував… Надто тепер. Їдь, шукай кращої долі! Але ж ні, не їдуть, а лізуть, як на заклання, у старі, сто років неремонтовані шахти-руїни!

Ось що залишається до сьогодні для мене страшною загадкою!.. Чи цинічною вигадкою?! Я вже й не знаю! Адже по тих директорах, керівниках і народних депутатах Донецького регіону, які останнім часом навідувалися до нас додому, не скажеш, що вони живуть в такому приреченому краї та ще й на таку зарплату!

Зазвичай, вони довго не затримувалися, «донецкие гости». Залишали щедрі дари, забирали Станіслава і їхали кудись. Поводилися дуже тихо, як у палаті з тяжко хворою людиною. Певно, чоловік їх попередив. Це мене не ображало, бо й сама намагалася не з’являтися їм на очі.

Але одного разу мимоволі стала свідком бурхливої розмови. Деталей не пригадую, але йшлося про політичну ситуацію на Донбасі, особливо, про всезростаючу в робітничому середовищі популярність правих, націоналістичних ідей і в тому ж дусі. Розмова велася російською і дуже емоційно:

— Вы представляете, бандеровцы к нам приезжают каждый день, как на работу?! Кстати, где эти люди вообще работают? Вешают флаги, поют свои бандеровские песни! У нас уже все почти талдычат по-хахляцки!

— Мы им Донбасс не отдадим…

— Правильно. Пробовали натравить бандюков?

— Пробовали! Отказываются, говорят, политика их не интересует. У них, видишь ли, свой базар, а у нас — свой!

— Тогда надо заинтересовать их капиталом или… сделайте депутатами! Ну, конечно, сделайте их депутатами местных советов! Дайте почувствовать им власть! Вот посмотрите: им это понравится. И под рукой будут!

— Нехорошо как-то… Сращивание капитала с криминалом — это еще куда ни шло… Но власти — с «бригадами»?.. Журналюги вой подымут! Потом — с этими парнями прийдется делиться, и не только наваром, а по крупняку. А нет — закатают в асфальт или сбросят в старую штольню.

— Запомните: с партнерами, особенно матерыми, всегда надо делиться! Между прочим, мы забыли историю советского государства! Так вот, опыт революционной борьбы большевиков свидетельствует о том, что очень часто им приходилось идти на контакты как с порядочными богатыми людьми, так и с босяками-бандитами и даже мелкой шпаной. Начните со шпаны. Займитесь ее воспитанием. Думаю, ничего сложного: шпана тоже бывшие комсомольцы. А вы — бывшие комсомольские вожаки. Думаю, связь поколений еще не потеряна. А парочку братков депутатами местных советов стоит сделать…

— Не вопрос! Они, эти чорноволы, посмотрите, что вытворяют! Президент дает Крыму автономию, а они — запускают туда татар, и те строят свои кишлаки рядом с Российским флотом. А мы в пику или в пыку ихним сичовым стрильцам — бандитские группировки! Как идея?

— Отлично! Валяйте!

Серед чужих войовничо-рішучих голосів не чула Станіславового. Чи, може… не воліла чути?

— О, Олександро! Часом ти прагнеш бути правдивою і справедливою! Радше, думаю, не воліла…

— А, ти ще тут, Лоро?! А я думала, повіялася по майданах чи канулась у свою Лету… Звичайно, не-хо-ті-ла! Бо хто, як не я, знав усю… подноготную… того, що діялось у державі… і тих, хто величався її рятівниками!..

— Коротше, панам Ясінським сепаратизм ближче, аніж соборність…

— Лоро! Не плутай грішне з праведним, а грішників — з праведниками, бо того не дозволяє собі навіть Господь Бог! Я схилю голову навіть перед тим, хто прийде мене вбити ради України! Але не перед цими… учительськими синками, які в сто разів гірші за шахтарських сиріт-босяків!

— Авжеж! Де ти бачила боротьбу за владу без крові, переступів, врешті, примітивного криміналу? І де ти бачила справжніх вождів без «трудного босяцкого детства» або «тюремних університетів»? Хіба що читала у своєму геніальному, відомому далеко за межами історично-правдивому та ідейно-виваженому романі «Криваві заграви»!.

— Не іронізуй, Лоро! Якщо вже зайшло про справедливість, то ніхто краще за тебе не знає, що якби не моє прізвище, то хрін би люди прочитали правду про революцію 17-го в Києві!