Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Трохи здається, – погодилась Леслі. – Така вже він людина – надто замкнутий у собі. Рассел не вміє показувати своїх почуттів, вони проступають у нього тільки у вигляді вчинків. Через те він і роздає гроші, подарунки… допомагає…

– І все ж таки, – сказав Аллен, – мені трохи не по собі. Ніби я читаю про себе у шпальті повідомлень про загублені речі. Мовляв, пропав шкільний учитель середнього віку, востаннє бачили в Атлантичному океані. Того, хто поверне загубленого в доброму стані, чекає винагорода…

– Гляди не прохопися Расселові, що в тебе виникають такі думки! Великодушність – його хобі. Вона відшкодовує йому ті почуття, яких йому бракує на роботі. Одного вечора ми з ним розмовляли про це, і він сказав: «Великодушність для юриста – однаково що легкодухість». Звичайно, що Расселу не до вподоби, коли його вважають легкодухою людиною.

– Він сказав мені, що розмовляв з тобою про оту школу, – мовив Аллен, радий, що до нього повертається пам'ять. – І ти нібито схвалюєш його пропозицію.

– Навіть більше – я його за це поцілувала.

– йти на такі крайнощі не було потреби, – сухо кинув Аллен.

– Це найкращий вихід, – мовила Леслі. – Для всіх нас.

– Ти любиш жити в Нью-Йорку, – сказав він. – Як же ти почуватимеш себе в невеликому сонному містечку серед кількох сотень підлітків?

– Виживу, – запевнила Леслі. – Принаймні не це головне. Головне – щоб ти жив і добре себе почував. А Нью-Йорк буде всього за кілька годин їзди. Я з цим звикнуся.

– Може, коли той чоловік прийде і поговорить зі мною…

– Містер Бебкок.

– Атож, містер Бебкок. Може, він вирішить, що я – не та людина, яка йому потрібна.

– Про це не турбуйся, – сказала Леслі. – Я розмовляла з ним по телефону, і він у захваті від того, що ти у нього працюватимеш.

– У захваті… – повторив Аллен. – Оце сказала!

Він подивився довкола – на блакитну воду в басейні, на бездоганно чисті підстилки на пляжі, на білі дюни, на сріблястий океан…

– Ти знаєш, – мовив Аллен, зітхнувши, – ми не зможемо сидіти тут аж до початку занять у школі. Приїхати сюди на вихідні, ну й залишитися ще трохи в разі гострої потреби – це одне, а…

– Але ж він і слухати про це не хоче! Я вже йому казала. Принаймні пробувала поговорити.,.

– Про що саме?

– Мовляв, я заберу тебе до міста, як тільки можна буде тебе перевозити.

– А він?

– Спитав, чи я не маю наміру тебе вбити, – відповіла Леслі.

– Ох, яким же я став тягарем!

– Помовч! – кинула Леслі. – Він, звісно, згущує барви, але тут тобі, без сумніву, незрівнянно краще. Місіс і містер Кетлі, морське повітря… В нас удома кондиціонерів немає, а в місті задуха. Рассел хоче, щоб ти залишився тут. Це, каже, найменше, що він може зробити для людини, яка мало не втопилася, по суті, з його вини і в нього на очах.

– Дивна в нього система цінностей! – зауважив Аллен.

– Я б хотіла, щоб таких людей, як він, було більше, – сказала Леслі. – До речі, я майже певна: це не Лінда Робертс.

– Що – не Лінда Робертс?

– Його коханка.

– А, он ти про що! Це ж зовсім інший світ. Інші люди… А чому не вона?

– Він тільки піклується пре неї та її гроші, – пояснила Леслі. – Виконує заповіт її чоловіка. Той залишив Лінді чималу суму, і Рассел каже, що коли її покинути напризволяще, то в неї не зостанеться й цента. Вона вірить кожному, хто розповість їй баєчку про свою нещасливу долю. Рассел каже, що її «пообсідали п'явки». Він уже двічі утримував Лінду від шлюбу з чоловіками, які зазіхали на її гроші. Він піклується про цю жінку через те, що в неї добре серце, а також через те, що її чоловік був його щирим товаришем і вона самотня. Тим то вона, каже Рассел, і теревенить без упину, коли трапиться нагода. Це ще один вияв його великодушності. У властивому йому стилі. В дусі його епохи, його вдачі та всього іншого…

– Вій і справді такий, – погодився Аллен. – Але хіба це заважає…

– Я бачила, як він прогулювався на березі з Неллі Соломон.

– То й що?

– Коли між чоловіком та жінкою щось є і вони прогулюються й думають, що їх ніхто не бачить, вони поводяться досить таки своєрідно.

– Ох, облиш, Леслі!

– Він прогулювався на березі й зі мною, – провадила Леслі. – Я бачила його на пляжі і з Ліндою Робертс, і з Елінор. Запевняю тебе, різниця є. І дуже велика!

– А ти оце не розпускаєш плітки, га? – спитав Аллен, хоч і знав, що Леслі ніколи не мала такої звички.

– Це просто здогад, – сказала вона. – Не сприймай його як святе одкровення.

Та Аллен знав, що Леслі каже правду. Він відчув заздрощі до Рассела Хейзена й був розчарований у Неллі Соломон. Пригадалися розмови за столом і те, як місіс Соломон легенько штовхнула його ногою, коли Лінда Робертс недоречно згадала про Францію.