Ірвін Шоу - Хліб по воді

З ним багато хто розмовляв – Леслі, лікарі, Елінор, Джіммі, Керолайн, Хейзен, містер і місіс Кетлі. Та минала хвилина, і він уже не пригадував, що ж вони казали. Аллен лагідно всміхався кожному, вірячи, що його усмішка всіх заспокоює. Він був байдужий до газет, до подій у країні, до чужих турбот і до погоди. Хтось зауважив, нібито цього року найкраще літо, – він уже не пам'ятав хто саме. Але клімат у його просторій, розкішній спальні був завжди однаковий.

Навідати хворого приїхав директор школи, де працював Аллен, і сказав, щоб той не хвилювався за свою кафедру.

– Я певен, ви вже одужуєте, – сказав директор. – Отож добре вилежіться, а коли зможете стати до роботи, зателефонуйте мені. Ваше місце чекатиме на вас.

Аллен не мав бажання дзвонити та й про кафедру не хвилювався.

Щодня в кімнаті стояли квіти, але він ніколи не знав, як вони називаються, і ні в кого про це не запитував.

Для Леслі в спальні поставили розкладачку, і Аллен не цікавився, чому після стількох років, які вони прожили разом, тепер вона спить у окремому ліжку.

Аллен спав більше, ніж будь-коли в своєму житті.

Одного вечора, коли йому покращало, він сказав Леслі, що кожна людина повинна перенести бодай один серцевий напад.

Леслі засміялася. Вона схудла, і на обличчі в неї з'явилися зморшки, яких Аллен доти не помічав.

Герберт Соломон надіслав йому касетний магнітофон із записами Бетховена, Брамса, Сезара Франка, а також піснями Джоан Баез, Боба Ділана та співака на ім'я Коен. Стренд не просив, щоб йому вмикали музику.

Лінда Робертс прислала велику книжку про країни Середземномор'я, з чудовими фотографіями. Книжки Аллен і не розгорнув.

Керолайн сказала, що склала іспити, як на її думку, непогано. Алленові випали на долю власні випробування, і він не запитував, що саме в неї перевіряли. Однак про чоловіка з Траскота поцікавився.

– Здається, все гаразд, – без особливого захвату відповіла Керолайн. – Він двічі засікав мій час і сказав, що мене, мабуть, приймуть. Збирається ще побалакати з містером Хейзеном. – Вона знизала плечима. – Та мені до цього байдуже.

Аллен помітив, що обличчя в неї схудло і вона виглядала так, ніби часто плакала. Він хотів утішити її, але не мав для цього сили. Керолайн переказала найщиріші вітання від Александера та місіс Кертіс і передала коробку тістечок, які місіс Кертіс спекла сама. Аллен віддав тістечка Керолайн.

Джузеппе Джанеллі надіслав йому збільшене фото Елінор. Вона стояла на дюні в розмаяній вітром джинсовій сукні й усміхалась до сонця, довкола голих ніг стриміли стебла трави. На звороті фотокартки був напис, і Леслі прочитала його Алленові: «В цю лиху годину помилуватися красою – найкращі ліки». А нижче: «Ваш вірний друг Джузеппе, підрядчик із душею поета»,

– Славний хлопець, – сказала Леслі, поставивши фотокартку на комод, де Алленові було видно її з ліжка. – Ми з ним довгенько розмовляли. Він у захваті від Елінор.

Час від часу Аллен байдужно поглядав на цю фотокартку. «Цікаво, – думав він, – що ж такого смішного сказав Джузеппе Джанеллі моїй дочці, аж вона засміялася просто в небо?»

Інколи пізно ввечері Аллен чув, як Леслі тихо грала внизу на фортепіано. Він не знав, для кого вона грає – для себе чи там був іще хтось. Він щоразу хотів запитати в неї про це, та, коли вона приходила, забував.

Час від часу навідувався Хейзен і довго, незворушно дивився на нього.

– Я мушу запам'ятати, – сказав Аллен Хейзенові, – що ходити в гості треба тільки до тих людей, які запрошують до себе добрих плавців. І не повинен забути, що мені слід подякувати Конроєві та Лінді. Вони вчинили надзвичайно благородно, правда ж?

Хейзен на це запитання не відповів. Натомість сказав:

– Я вже подякував обом від вашого імені. Конроєві дав тисячу доларів, для нього гроші – все, він їх відкладає, мов той хом'як. А Лінді подарував невеличкого золотого браслета. Дрібничка.

– Тепер, – мовив Стренд, почуваючи себе ніяково після цих слів, – тепер я знаю, чого варте моє життя. Однієї тисячі доларів і золотої дрібнички.

Хейзен глянув на нього дивним поглядом.

– Усе має свою ціну, – сказав він різко, – але ціна не завжди відповідає вартості. Я б вам порадив не бентежитись через гроші. В цьому зв'язку виникає ще одне питання. Вам не важко розмовляти?

– Начебто ні.

– Ви знаєте, що на десятий день лікарі сказали, що ви почали одужувати і зможете жити нормальним, хоч і не дуже напруженим життям? – спитав Хейзен.