Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Ні, – заперечив Аллен. – Він не намагається зробити тобі приємність. Я завжди казав, що мені подобаються твої малюнки.

– Це зовсім інше. Ти – мій чоловік, що ж тобі ще лишається казати, бідолашному? Як я тобі сьогодні здаюся? – Голос її прозвучав стурбовано.

– Дама, яка сиділа праворуч від мене, сказала, що ти просто диво.

– Я просто диво? Тобто дивовижно гарна чи дивовижно страшна?

– Дивовижно гарна.

– От приємні люди зібралися! – сказала Леслі, – І Джіммі з Керолайн дуже гарно поводяться.

– Тебе це дивує?

Леслі міцно стисла його руку.

– Ні, – мовила вона. – Я вже надивилася на місяць і трохи змерзла.. Ходімо в дім.

Усі рушили за ними. Хейзен спитав у Джіммі, чи той трохи не пограє. Хлопець завагався й поглянув на батька й матір. Аллен промовчав, а Леслі рішуче сказала:

. – Та певно, Джіммі!

Хлопець пішов по гітару, а Керолайн скривила гримасу. Леслі помітила це й прошепотіла їй:

– А так негарно, панночко!

Аллен не розповів Леслі про Герберта Соломона та його роль у музичному світі. Якби вона довідалася, що їхньому синові збираються влаштувати іспит, це її тільки рознервувало б. А Джіммі, здавалось, анітрохи не хвилювався, коли взяв для початку кілька акордів, а тоді, акомпануючи собі, заспівав – досить таки природним голосом, майже речитативом. Ці пісні Аллен чув по радіо, і, як на нього, Джіммі виконував їх не краще, але й не гірше від найпопулярніших співаків. Соломон, як здавалось, слухав з цікавістю, а потім почав пропонувати Джіммі заспівати ту або ту пісню. Стренд помітив, що Соломон зумисне вибирав пісні різні за стилем, щоб оцінити можливості Джіммі, а також перевірити, чи знає він популярні пісні останніх п'яти-шести років.

. – Досить непогано! – зауважив Соломон, коли Джіммі пригасив останній короткий акорд.

Місіс Соломон заплескала в долоні, а місіс Робертс вигукнула: «Браво! Браво!» Леслі всміхалася, вочевидь рада за Джіммі, і навіть Керолайн, здавалося, була вражена.

– Вельми вдячний вам, Джіммі! – сказав Хейзен. – Наступного разу я зберу більшу аудиторію.

Невдовзі вечірка закінчилась, і Джіммі, прихопивши гітару та дочку Колдуеллів, поїхав машиною до бару в Бріджхемптоні. Керолайн домовилася з юнаком, що сидів поруч неї, зіграти завтра вранці кілька партій у теніс і пішла спати.

Коли Соломони,. разом з доктором Колдуеллом та його дружиною, вже зібралися були йти, Герберт Соломон сказав Стрендові:

– Ваш син серйозно захоплюється музикою, чи не так?

– Здається, так, – відповів Стренд.

Соломон кивнув головою.

– В Рассела є мій службовий телефон. Якщо Джіммі матиме охоту, скажіть, нехай подзвонить мені наступного тижня в контору.

– Дуже мило з вашого боку, – мовив Стренд.

– Це ще нічого не означає, – стенув плечима Соломон. – Тисячі молодих людей, мають добрий слух і грають на гітарах. Але все ж таки хай подзвонить.

Аллен і Леслі тактовно пішли нагору, залишивши місіс Робертс із Хейзеном: вона сказала, що хоче трохи випити на ніч.

– Чому містер Соломон сказав, щоб йому подзвонили? – спитала Леслі, коли Стренд причинив за собою двері спальні.

– його бізнес – музика, – пояснив Аллен і переказав дружині те, що розповіла про свого чоловіка Неллі Соломон.

– Виходить, Рассел умисне запросив сьогодні Соломона, щоб той послухав Джіммі?

– Звичайно.

– Гадаєш, ця місіс Робертс і він… – Леслі не доказала фрази, і Аллен усміхнувся. – Ти розумієш, про що я? – додала Леслі.

– Розумію.

– І що?

– Судячи з усього, ні, – відповів Аллен. – Не думаю, щоб за балачками в неї залишався час на кохання.

Леслі засміялася.

– Ти хочеш сказати, вона не в твоєму стилі?

– Не в. моєму. Але є одна й у моєму стилі.

– Ота гарненька дрібненька місіс Соломон? Здається, ви з нею дуже приязно гомоніли!

– Що правда, то правда, – згодився Аллен. – Але я зовсім не її мав на увазі.

– Мій вірний, любий мій чоловіченько! – сказала Леслі й поцілувала його. – Зараз я буду в ліжку.

Він прокинувся від чийогось стогону. Леслі спала в його обіймах. Перед тим вони кохалися, і тепер цей стогін вирвав Аллена з глибокого солодкого забуття. В кімнаті було темно, і, коли він прокинувся, той стогін ще зливався для нього з розміреним шумом океанських хвиль. Аллен обережно витяг з-під голови Леслі свою руку й підвівся з ліжка. Стогін долинав із сусідньої кімнати, де спала Керолайн. Аллен накинув халат і вийшов у коридор, де горіло світло. Босоніж, тихенько він підступив до дверей Керолайн. Тепер стогін стало чути виразніше. Кімнати Хейзена та місіс Робертс були в іншому крилі, і це добре, подумав Аллен, бо коли з Керолайн щось не гаразд, то тих двох турбувати не доведеться. Він відчинив двері. З коридора до кімнати проникло світло, і він побачив, що Керолайн конвульсивно борсається в постелі й, ніби захищаючись від когось, – затуляє руками обличчя. Аллен швидко підійшов до ліжка і обняв дочку.