Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Джіммі пощастило, що він працюватиме у вас, – сказав Стренд.

– Сподіваюся, він теж так думає. І, гадаю, ви з ним не помиляєтесь. А втім, усяке трапляється. – Соломон підвівся. – Я вас більше не стомлюватиму. Пора йти.

– Ви зовсім мене не стомлюєте. Лікар каже, що завтра я вже повинен почати ходити. По милі в день.

– Річ у тім, – сказав Соломон, – що мені треба їхати до міста.

О другій я маю бути в конторі. Одна співачка щойно в нас записалася, а тепер чи то запис їй не подобається, чи то так вирішив за неї її гомик-чоловік, але вона хоче все переробити. Будуть сльози. – Він криво посміхнувся, наперед смакуючи сцену в конторі. – Будуть ультиматуми. Це може коштувати мені тисяч п'ятдесят доларів. Неллі залишається тут. Вона хоче прийти вас навідати.

– Неодмінно хай приходить!

– Я перекажу їй. Тримайтесь, Аллене. Бас не для того виловили з води, щоб ви у нас на очах зав'яли! – І Соломон рушив до виходу.

– О! – похопився Стренд. – Боюся, що я так і не подякував вам за касети й магнітофон!

Соломон стенув плечима.

– Пусте! – кинув він. – Я роздаю музику, як люди з коробками на П'ятій авеню роздають солоні крендельки. Коли встанете й уже ходитимете, ви неодмінно повинні завітати до нас на вечерю. Неллі каже, що полюбила вас із першого вечора.

– Ми з нею перешіптувалися за столом, – сказав Аллен і помахав Соломонові на прощання рукою.

Коли той пішов, він довго дивився на океан, потім неуважно простяг руку й відламав іще шматок хліба. Хліб був спечений з непросіяного, змеленого на кам'яних жорнах борошна. Стренд надкусив шматок і почав жувати.

Спечений з любов'ю хліб…

Аллен задрімав. «Дрімота, – міркував він, коли шум прибою вже почав згасати в його свідомості, – дрімота може стати довічною суттю мого життя».

Він прокинувся від голосів. Сходами, що вели до тераси, підіймалися з берега Леслі та Лінда Робертс. Леслі несла мольберт і картину, яку саме малювала, а Лінда Робертс – велику коробку з фарбами й пензлями, а також палітру Леслі. Обидві йшли босоніж. Лінда – в рожевому з оборками купальнику, що підкреслював її гарну фігуру, довгі ноги й руки і тонку талію. Худі плечі й невеликі груди були якраз популярні: саме такі захарчовані тоненькі дівчата позували для журналів у сукнях останньої моди. Стренд ще раз із сумнівом подумав про Хейзена й Лінду Робертс. Чоловіки ласі на таких жіночок. А може, обидві – і місіс Соломон, і Лінда Робертс? Може, насправді Хейзен і не такий самотній, як про нього каже Соломон? Та ні. Навряд. Аллен згадав, як побачив Лінду крізь шумовиння хвиль, як вона похитувалася, коли на неї набігали хвилі, як піднесла руку з рятівною мотузкою, щоб її кинути… Потім, коли він опритомнів і лежав на мокрому піску, її уста притулилися до його уст… Вона вдихнула в його легені життя. Ні, Лінда не просто модна жіночка – вона куди краща. Не слід судити про людей по їхніх розмовах за вечерею. Одного дня він про все це їй скаже. Але для цього вони мають бути на самоті.

Леслі була в бавовняній спідничці й просторій в'язаній блузці без рукавів. Вона теж засмагла, і їй це личило.

– Як минув ранок? – спитала Леслі, вийшовши на терасу.

– Чудово! – відповів Аллен. – А як у вас?

– Помазюкала від душі! – сказала Леслі й поставила мольберт на підлогу, а полотно прихилила до крісла.

Стренд помітив, що вона тільки накидала контури краєвиду з дюнами та сірим будинком удалині. Поклала тут і там кілька мазків різного кольору як намітку, а решту замальовуватиме потім.

– А я б не назвала це мазюканням, – промовила Лінда. – Я просто дивуюсь, як вона вміє зосереджуватись на тому, що робить. А я ж цілий ранок базікала їй на вухо!

– Ніяке то не базікання, – сказала Леслі до чоловіка. – Лінда була в усіх європейських музеях, яких я зроду не бачила. Тепер я починаю розуміти, скільки втратила! Не прибідняйтеся, Ліндо, ви так багато знаєте про живопис!

– Мене опікає Рассел, – сказала місіс Робертс. – Це він примушує мене купувати картини. Серед них трапляються просто якісь чудернацькі. Він умовляє мене купувати картини і для тутешньої галереї, і для паризької. Каже, що я повинна стати покровителем мистецтва. Чи, може, покровителькою? Тепер уже не знаєш, як і висловитись. Голова, мадам голова, особа, що головує, жінка-голова… Світ стає занадто складним. Жінки навчаються у військово-морських академіях! Ви не повірите, скільки листів я одержую від жіночих організацій, в яких мене просять підтримувати аборти і ще бозна-що. В усякому разі, приємно ось так провести ранок, спостерігаючи, як вродлива жінка щось робить і причому знає, що вона робить.