Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Господи, та хіба вам нема чого більш робити в понеділок уранці?!

– Я згаяв на це всього п'ять хвилин.

Коли Аллен повернувся до вітальні, Леслі стояла біля вікна й дивилась на залиту дощем вулицю.

– Це Хейзен, – сказав він. – Поліція начебто схопила одного з тих, хто напав на нього. Вони хочуть, щоб завтра вранці Керолайн з Хейзеном прийшли і впізнали його.

– І що ти йому відповів? – запитала Леслі, дивлячись у вікно.

– Що запитаю в Керолайн і передзвоню йому. Мені зовсім не хочеться, щоб дівчина встрявала в такі справи.

Леслі кивнула головою.

– Мені теж. Однак вона може учинити по-своєму.

Леслі, люба, прошу тебе, сядь, – лагідно мовив Аллен. – Мені треба тобі дещо сказати. Вчора я не хотів про це говорити.

Леслі неквапом відвернулася від вікна й сіла обличчям до нього.

– Це було після того, як Керолайн грала з Хейзеном у теніс, – почав Аллен. – Ми з ним верталися до будинку… – І він розповів дружині про все – про Хейзенову пропозицію, про його аргументи, про можливість одержати спортивну стипендію; потім переказав також розмову з Елінор якомога детальніше, наскільки запам'ятав.

Леслі слухала мовчки, склавши руки на колінах, і її обличчя нічого не виражало. Коли Аллен закінчив, вона сказала:

– Щодо Керолайн, то Елінор, звісно, має рацію. Дівчина справді вважає себе непривабливою, ненавидить свій ніс. Вона справді хворобливо сором'язка. Наша дочка приховує це від нас із самого малечку.

– Ти знала про це? – недовірливо спитав Аллен. – Весь час про це знала й нічого мені не казала?!

Леслі простягла руку й торкнулася його – плеча.

– А ідо б це допомогло? – Тепер голос її звучав ніжно, з любов'ю. – Хіба тобі немає над чим сушити голову?.

– Я почуваю себе останнім дурнем! – відказав Аллен.

– Ніякий ти не дурень. Просто інколи неуважний, от і все, – промовила вона. – Особливо коли йдеться про твоїх дітей. А зараз давай поміркуємо: що нам робити? – Леслі всміхнулася. – Завваж, я сказала «нам».

– Хейзен хоче, щоб ми дозволили йому поговорити з Керолайн,

– Спокусити її розповідями про ясне сонце Арізони! – Леслі знову всміхнулась. – А втім, чом би й ні? Нам теж не завадило б трохи того ясного сонця!

– Але ж, господи, учитись на ветеринара! Як ти гадаєш, звідки їй прийшла в голову ця дивна думка?

– Не знаю, – відповіла Леслі. – Може, вона прочитала книжку отого англійця – «Про всі істоти, великі й малі». Там цю роботу описано дуже привабливо – зустрічі з різними людьми, свіже повітря н таке інше. Якщо вона справді так вирішила, я не ставатиму їй на дорозі.

– Чому вона ніколи жодному з нас не обмовилася про це й словом? – Аллен відчув, що в голосі його прозвучала образа.

– Може, просто чекала слушної нагоди. Дівчата рано звикають не звірятися в усьому батькові й матері.

– Ти за те, щоб її відпустити?

Леслі кивнула головою.

– Що ж, – мовив Аллен, – завтра вранці вони, мабуть, побачаться в поліційному відділку і там побалакають. Ідеальне місце, щоб спокусити дівчину!

Леслі встала, пригорнулася до Аллена й поцілувала його в чоло, Тоді погладила по голові.

– Тобі пора підстригтися, – сказала вона.

Коли незадовго до вечері прийшла Керолайн, Аллен розповів їй про дзвінок Хейзена. Леслі саме давала у вітальні урок полісменові, і вони пішли на кухню – якомога далі від бренькання, яке представник закону видобував з бідолашного інструмента.

– Містер Хейзен сказав, що завтра піде до поліційного відділка. Але якщо ти не схочеш піти, то примусити тебе вони не мають права.

Обличчя в Керолайн стало дуже серйозне, і вона п'ятірнею відкинула назад волосся. Аллен сподівався, що дівчина відмовиться йти, але вона сказала:

– Я піду.

– Ти цього справді хочеш?

– Авжеж. Ті хлопці не повинні розгулювати на волі. Я не можу забути, на кого вони були схожі. Зграя диких звірів – розлючених, підступних, безжальних, ладних роздерти людину. Сподіваюся, вони схопили саме того, кого слід.

– Гаразд, – зітхнув Аллен. – Ми з матір'ю підемо з тобою.

– Не треба. Я не маленька.

– Я сказав, ми підемо з тобою, – повторив Аллен.

Керолайн зітхнула й рушила з кухні, проте Аллен зупинив її.

– Сядь на хвилинку, Керолайн. Мені треба з тобою про дещо поговорити.

Дівчина підозріливо глянула на батька, одначе вернулася й стала біля столу. Аллен сів напроти.

– Зі слів містера Хейзена я зрозумів, що ви з ним мали розмову про навчання в коледжі на Заході.

– О! – похопилася Керолайн трохи винувато. – Він тобі розповів?