Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Та… Ні, – збентежено відказав Стренд. – Я мріяв стати істориком, а не напихати готовенькими фактами про минуле голови неслухняних дітей. Якби я мав змогу навчатись у Гарварді або в Оксфорді, спокійно пожити, попрацювати кілька років у Європі, поритись у архівах та бібліотеках… – Він гірко засміявся. – Та я мусив заробляти собі на життя. Все, чого я зміг досягти, – це якийсь час утримувати себе випадковими заробітками й довчитися в Сіті-коледжі до ступеню бакалавра гуманітарних наук. Може, якби я був упертіший… Та ба! Надто впертим я не був… Ет, усе це давні амбіції! – Тепер настала його черга знизати плечима. – Я вже давно перестав про це думати.

– Припустімо, вам якимось чином пощастило б навчатись у Гарварді, побувати в Європі, стати людиною, якою ви мріяли стати, припустімо, ваше ім'я зайняло б почесне місце на полицях бібліотек… Чи були б ви тоді… ну… – Хейзен підшукував потрібне слово. – Чи були б ви більш задоволені, ніж тепер?

– Може, й був би, – зітхнув Стренд. – А може, й ні. Звідки мені знати?

– Ви хочете, щоб я подзвонив у Траскот?

Хейзен – Аллен це вже збагнув – умів заганяти людину в глухий кут, де треба відповідати або «так», або «ні».

Хвилину Стренд мовчав, думаючи про те, якою стане їхня квартира, коли Керолайн поїде вчитися до коледжу і її по кілька місяців не буде вдома. І потім, коли її вже зовсім не стане вдома. Вони з Леслі теж опиняться перед проблемою порожніх кімнат.

– Я не можу дати вам відповідь зараз, – промовив Стренд. – Мені треба обговорити все з дружиною. Не подумайте, що я не вдячний вам за ваше бажання допомогти, але…

– Йдеться не про вдячність, – твердо сказав Хейзен. – Не забувайте: це я маю дякувати вам, та ще й як дякувати. Адже цілком очевидно, що я навряд чи стояв би тепер отут – та й узагалі будь де! – і навряд чи розмовляв би з вами, якби тоді, в парку, не нагодилася Керолайн…

– Вона навіть не усвідомлювала, що робила, – зауважив Стренд. – Запитайте в неї. Це був з її боку звичайнісінький рефлекс.

– Тим більший захват викликає така її поведінка, – сказав Хейзен. – Зрештою, поспішати нам нема куди. Поговоріть із дружиною, з дочкою і повідомте мене про своє рішення. Ленч о першій. Я запросив кількох друзів, серед них двоє таких, з ким вам, напевне, буде цікаво погомоніти, – професор історії з Саутхемптонського коледжу й один учитель англійської мови.

«Чудо, а не господар! – подумав Аллен. – Якби його гості були пілоти-випробувачі, то Хейзен, мабуть, десь доп'яв би для них ще двох пілотів-випробувачів, щоб вони мали нагоду побалакати за ленчем про авіакатастрофи».

Коли вони дійшли до будинку, Стренд побачив високого, дуже худого хлопця. Він стояв на алеї і тримав двоє бейсбольних рукавиць.

– А ось і друга половина нашого дуету, – сказав Хейзен. – Ви не проти посудити?

– Спробую, – відповів Стренд.

– Доброго ранку, Ронні! – привітався Хейзен. – Це містер Стренд. Він вестиме рахунок.

– Доброго ранку, сер! – Ронні подав Хейзенові ловецьку рукавицю з кишенею.

Коли вони зійшли з алеї на моріжок, Хейзен засунув долоню в кишеню своєї рукавиці. Він позначив свою «базу» рушником, а Ронні з дуже поважним виглядом відійшов на. відстань кидка. Хейзен, стоячи за своїм рушником, трохи нахиливсь і приготувався ловити. Стренд став позад нього, ледь стримуючи усмішку.

– У тебе п'ять пробних кидків, Ронні! – гукнув хлопцеві Хейзен. – Потім почнемо гру. Сигнали як завжди. Один палець – стій, два – кидай, три-біжи.

– Гаразд, сер, – кивнув головою Ронні. Він майстерно подавгм'яч, зробив кілька швидких перебіжок і врешті різко крутнувся на місці, перше ніж обернутись і знов ударити по м'ячу.

Стренд упізнав стиль «Янкі» – він не раз бачив цю команду по телебаченню. Хлопець вочевидь захоплювався Луїсом Тіантом, старим кубинським бейсболістом, що робив подачі особливо вишукано. Алленові знов довелося стримати усмішку.

Після п'ятого кидка Стренд гукнув:

– Гра!

– Пильнуй, хлопче! – гукнув Хейзен.

Ронні нахилився, видивляючись на «базу», точнісінько, як Тіант, підняв ліву ногу й кинув.

– Один! – крикнув Стренд, помалу входячи в азарт гри.

Хейзен сердито глянув через плече.

– Що таке? Може, ви осліпли? Чи не збираєтесь ви призначати нам кутові?

– М'яч у грі! – голосно сказав Стренд.

Хейзен весело підморгнув йому і повернувся до хлопця.

Через п'ятнадцять хвилин Аллен щедро нарахував уже десять подач проти чотирьох перебіжок. Хейзен випростався, підійшов до Ронні й потис йому руку.