Ірвін Шоу - Хліб по воді

відзначив подумки Аллен. Сам не захоплюючись спортом, він не любив тих, хто, програючи, хнюпив носа. А Хейзен, хоч і вибачився, був, як завжди, незворушний. Вигравати й програвати, як здогадувався Стренд, він давно звик – і притому не тільки в спорті.

– Це я маю вибачатися, – сказала Хейзенові Керолайн, коли вони підійшли до альтанки. – Може, ви бажаєте зіграти ще один сет? Я хотіла б посидіти з батьком і звірити йому деякі свої таємниці.

– Ні, – відповів Хейзен. – Мої старечі кістки на сьогодні своє вже дістали. Хай тепер побігає молоде покоління. – Він увійшов до альтанки, скинув свого брилика й витер рушником чоло. Хейзен був трохи червоніший, ніж звичайно, проте дихав легко. Хоч він і нарікав на свої «старечі кістки», проте від корту йшов так, що назвати їх старечими аж ніяк не випадало.

У глибині альтанки, в холодильнику, стояв великий глек із холодним чаєм. Поки на корті розминалися нові гравці, Хейзен налив чаю Керолайн і двом хлопцям, які щойно грали з ними.

– А ви, дівчино, зіграли просто блискуче! – сказав один із двох супротивників Керолайн, котрий був вищий на зріст і грав краще – його звали чи то Бред, чи то Чед, – Ми з вами могли б здорово виступити в мішаній парі. Ви тут на ціле літо?

– Ні, – відповіла Керолайн.

– Шкода. А то стали б окрасою сезону!

Хлопець був приємний на вигляд. Стренд описав би його так: блондин стандартного американського типу, з невимушеними, впевненими манерами. «Мабуть, – подумав Аллен, – мені слід було замолоду ставитись до тенісу серйозніше».

– Знаєте що, Керолайн, – мовив Хейзен, відставивши склянку з охолодженим чаєм, – приїздіть сюди коли завгодно. Може, захочете зіграти в якому-небудь місцевому турнірі.

Керолайн кинула швидкий погляд на батька.

– Я б залюбки, – сказала вона. – Якщо матиму час.

Аллен промовчав. Після тієї сцени з Хейзеном учора ввечері він не був схильний дати згоду, щоб Керолайн стала постійним гостем цього дому.

– Ходімо, Керолайн! – запросив її високий хлопець, якого звали чи то Бред, чи то Чед. – Станемо вдвох і дамо їм гарту!

Коли вони вийшли на корт грати проти одного з тих двох нових хлопців і дебелої дівчини, Хейзен сказав:

– Піду прийму душ. У мене стає тяжко на душі, коли я дивлюсь, як грають молоді.

– Я теж піду з вами, – сказав Аллен. – Погляну, що робить решта моєї сім'ї.

Він помахав Керолайн, яка саме відкидала назад п'ятірнею волосся, готуючись прийняти подачу, трохи зачекав, поки Хейзен надяг светра та свого білого брилика, і вони рушили вдвох до будинку.

– Давно я не грав з такою насолодою, – озвався Хейзен. – А все завдяки вашій чарівній дочці.

– Мені здається, ви грали дуже добре, – промовив Стренд.

– Просто я не падав духом, от і все. Коли я зовсім не зможу грати, то подарую свою ракетку Смітсонівському інститутові. Років так через чотири-п'ять… – Голос його лунав стомлено – давався взнаки вік. Він усе ще пітнів і витирав обличчя рушником. – Ці молодики, – сказав Хейзен, – трохи застарі для вашої дочки. Хлопці її віку в цей час у школах та коледжах і не можуть виїхати за місто. Отому, з ким вона тепер грає, двадцять чотири. Працює в батьковій фірмі на Уолл-стріті. Наскільки я знаю, марнує свій час, як йому заманеться. Дуже самовпевнений з жінками. – Хейзен промовисто подивився на Стренда. – З одруженими й неодруженими.

– Він здався мені цілком порядним.

Хейзен засміявся.

– Я ж не сказав, ніби він гвалтує дітей! Я тільки подумав, непогано було б натякнути Керолайн, що він набагато старший за неї. Гадаю, я не помилюся, коли скажу: досі вона жила досить замкнуто. Не так, як дівчата, що їх я бачу тут улітку. Знаєте, діти з багатих родин, де батьки розлучені й прикладаються до чарки, ніякої перебірливості в статевих взаєминах… Ну…

– Дружина її дуже оберігає! – мовив Аллен, роздратований прихованим застереженням Хейзена. – Керолайн у нас найменша, ну, і таке інше. – Потім, відчувши, що він ніби засуджує Леслі, поквапно додав: – Я певен, Керолайн зуміє подбати про себе.

– Було б дуже прикро, якби вона не зуміла, – серйозно сказав Хейзен. – У ній відчувається якась невинність. Це надто рідкісна риса, щоб нею ризикувати. А щодо її захоплення тенісом… – Хейзен здвигнув плечима. – Керолайн на диво добре знає свої можливості.

– Не дуже великі, – додав Стренд. – Вона розповідала мені про вашу розмову.

Хейзен усміхнувся.

– В такому віці й так розважливо мислити – це теж рідкісна риса. Вона вам не казала, що збирається робити після школи?