Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Умови? – здивовано перепитав Стренд.

– Я маю на увазі, чи зручно ви влаштувались і таке інше. Постіль не муляє, з кранів не тече, труба не шумить?

– Зручно – це не те слово! – відповів Стренд. «Мабуть, – подумав він, – Хейзен просто не пам'ятає про вчорашній вечір. Коли так, то це й краще». – Ми влаштувалися прекрасно! Будинок у вас чудовий.

Хейзен байдуже кивнув головою.

– Гарний будинок. Його ставили, звісно, для цілої орди. У наших предків були чималенькі сім'ї. Я не раз подумував про те, щоб його продати. Правда, не в такі сонячні ранки, як оцей. – Він махнув рукою на залиті світлом вікна, на іскристий океан. – Якщо заманеться поплавати, басейн підігріто.

– Ні, дякую, – мовив Аллен. Він мав худі ноги й не хотів, щоб його бачили в плавках. – Я поблукаю в околицях.

– Воля ваша, – сказав Хейзен. – Тут правил немає.

«Він хотів сказати інше, – подумав Аллен. – Правила тут заведено такі, що про них ніхто «не здогадується».

Кетлі приніс яєчню з шинкою та грінками й поставив усе перед Стрендом.

– Сер, – звернувся Кетлі до господаря, – вам дзвонять.

– Я так і думав, – зітхнув Хейзен, підводячись. – Переключіть на бібліотеку, будь ласка. Пробачте, – мовив він до Стренда, – боюся, це надовго. Почувайте себе як дома. – І вийшов з їдальні.

Аллен помітив, що в Хейзена довгі й треновані, як у юнака, ноги. Недарма він катається на велосипеді…

Стренд похитав головою, вражений здібностями – і фізичними, й розумовими – цього чоловіка. Він був радий, що за столом нема Конроя. Якби вони зараз зустрілись, обом стало б ніяково. «А втім, – подумав Аллен, – не варто через це псувати собі цілий день!» Він з апетитом почав снідати, намазуючи грінки джемом, і випив аж три чашки кави, водночас переглядаючи «Таймс». Хейзен до їдальні не повертався. Поснідавши, Стренд вийшов на терасу, ліг у шезлонг і, заплющивши очі, повернув обличчя до сонця.

Тенісний корт був у садку за будинком, захищений від вітру високими, ретельно підстриженими кущами. Керолайн, Хейзен та двоє хлопців саме збиралися почати гру, коли Аллен підійшов до корту. Перед тим він піднявся нагору спитати в Леслі, чи вона піде з ним, але дружина була ще в ліжку і снідала просто з таці, яку принесла їй місіс Кетлі. Леслі відповіла Алленові, що це уперше в житті вона має намір у суботу вранці нічого не робити.

– Коли це раювання мені кінець кінцем обридне, – сказала вона, – то я, може, щось натягну на себе й прийду на корт. Але дуже не жди. У мене таке враження, що я ніжитимуся тут аж до ленчу. – Леслі не згадала про незвичну для нього вчорашню стриманість у ліжку.

Аллен умостився в шезлонгу, поставленому в легкій альтанці поруч із кортом. День був спекотний, і він бачив, що Хейзен дуже спітнів, – його білий бавовняний капелюх просяк потом. «Спиртне виходить, – подумав Стренд. – Зрештою, це свідчить про те, що він усе таки жива істота». Хейзен і Керолайн грали в парі і грали, як на Алленове недосвідчене око, не гірше від двох хлопців, які, без сумніву, захоплювалися тенісом змалку і мали досвідчених тренерів. Хейзен грав спокійно, старанно й бив по м'ячу не слабкіше за інших. Він рухався не багато, одначе завжди встигав бути в потрібному місці й зробив, як здалося Алленові, не менше виграшних ударів, ніж Керолайн, хоч та бігала дуже багато й діставала м'яча просто таки в акробатичних стрибках. Дівчина вочевидь сама собі подобалась і задоволено сміялася, коли вигравала з подачі або відбивала сильний удар. Обидва хлопці спершу грали поблажливо, відбиваючи м'яча у півсили й не посилали його по кутках. Та після того, як Керолайн з Хейзеном виграли перші два сети, хлопці почали бити сильніше і зрізати м'яча до країв, незважаючи ні на вік, ні на стать суперників. Третій сет закінчився з рахунком 7:5 на користь хлопців. Тим часом над'їхало ще троє гравців – два юнаки й дебела дівчина. Вони так навально самі відрекомендувалися Стрендові, що він навіть не встиг запам'ятати їхніх імен. Всі вони були не такі, як імена в його класних журналах. Усі троє повсідалися поруч з Алленом у затінку альтанки, щоб додивитися кінець гри. Час від часу за особливо складної ситуації на майданчику вони вигукували: «Оце удар!», «Здорово!»

– З мене годі, леді і джентльмени! – сказав нарешті Хейзен, пославши м'яч у сітку. – Щиро вам вдячний, Керолайн, вибачте, що вам дістався такий слабкий партнер!

– Я й сама кілька разів схибила, – ввічливо відповіла Керолайн.

«І перемоги й поразки вона сприймає однаково легко», – схвально