Ірвін Шоу - Хліб по воді

За хвилину до вітальні увійшли Хейзен з Конроєм, і Стренд підвівся, щоб привітати господаря.

– Добрий ве… – почав Аллен і затнувся.

З Хейзеном було щось негаразд. З-під темного фетрового капелюха, що рівно сидів у нього на голові, невидющим поглядом дивилися перед себе очі. Хейзен ступав повільно, якось напружено й дуже обережно – так, ніби боявся заточитись, якщо піде швидше. Конрой – змучений, вичавлений – ішов поруч з випростаними руками, готовий підхопити господаря, якщо той падатиме. Коли Хейзен підійшов ближче, не помічаючи, здавалось, перед собою Стренда, той відчув міцний запах віскі. Хейзен був п'яний як ніч. Коли, не скидаючи капелюха, він недбало розсівся в глибокому кріслі, Конрой скривив перед Алленом вибачливу гримасу.

– Конрой, я хочу віскі, – сказав Хейзен неквапно, стримано. – І прихопіть пляшку содової. Я розбавлю сам. Я не хочу, щоб ви зіпсували мені к бісу шотландське віскі!

– Гаразд, сер, – відповів Конрой і пішов до серванта, що правив за бар.

– Чудовий секретар, цей Конрой, – сказав Хейзен, усе ще не дивлячись на Стренда. – Чудовий шофер. Тільки не… ненадійний, коли йдеться про випивку. Щасливий ви чоловік, Стренд, – мовив він, не повертаючи голови. – Ви не маєте справи з негідниками. А я навпаки – маю справу майже з самими негідниками, день у день. День у день! Не любов, як ото кажуть, править світом, Стренд, а жадоба – гола, не…нездоланна, злочинна жадоба! Повірте, Стренд, якби в нашій країні запроваджували в життя всі закони, то три чверті наших най… найповажніших громадян уже сиділи б за гратами… Бога ради, Конрой, мені що – всю цю розтрикляту ніч ждати віскі?!

– Іду, сер! – Конрой, тепер до всього ще й виночерпій, поспішив від серванта зі склянкою і пляшкою содової.

Хейзен, не підводячи погляду, виставив руку, і Конрой вклав у неї склянку.

– А тепер наливайте содової! – звелів Хейзен. – Не так багато! Годі! – Конрой, уже й бармен, ледве встиг капнути у віскі наперсток содової. – Конрой не п'є і не схвалює, коли п'ють інші, – Хейзен втупився у свого секретаря. – Я правильно кажу, сер?

– Майже правильно, сер, – відповів Конрой, ледь уклонившись.

– Гм, майже… – Хейзен бундючно кивнув головою. – Конрой майже мужчина. Сам непитущий, а всім питущим віщує страшний суд. Збоченець. Бійтеся непитущих, Стренд, вони нам ще за все відплатять. – Він хрипко засміявся, потім обережно, скуто, мов робот, підніс до губів склянку й випив.

– Яка полегкість! – сказав він. – Конрой, я вам вельми вдячний! – І знову хрипко засміявся. – Стренд, я зайшов у безвихідь. Ви вірите в бога?

– Так.

– Конрой, – мовив Хейзен, – забирайтеся к бісу спати!

– Я гадав, що можу вам знадобитися, – нерішуче відповів Конрой,, смертельно блідий від утоми, проте щомиті ладний прислужитись.

– Я стомився, – сказав Хейзен. – Ви мене стомили. Йдіть звідси. Я сам дістанусь до ліжка. У моїх снах ви мені не потрібні. Йдіть собі, чоловіче. Йдіть.

– Слухаюся, сер, – мовив Конрой. – На добраніч, сер! На добраніч, містере Стренд! – Він рушив до вхідних дверей – цепний пес можновладця, пойнятий вічним страхом, що його проженуть зі служби.

– Для нього є кімната над гаражем, – пояснив Хейзен. – Для Конроя. Я не хочу, щоб він спав в одному домі зі мною. Це ж зрозуміло, правда, Стренд?

– Та… – розгублено буркнув Аллен. – Я не знаю його, і…

– Зрозуміло. Я вас уже питав, чи ви вірите в бога?

– Питали.

– І що ви відповіли?

– Сказав, що вірю.

– Ви йдете не в ногу з часом, Стренд. А в десять заповідей вірите?

– Мабуть, що вірю, – промовив Стренд, почуваючи себе ні в сих ні в тих від цього п'яного катехізису серед ночі.

– Одна зустріч з моїми кол…колегами, – проказав Хейзен, – і вашу віру наче вітром змете. «Шануй батька свого і матір свою»… Вже пізно, Стренд. У цей пізній час я хотів би посидіти тут сам – трохи випити, поміркувати… Поміркувати! Пам'ятаєте, коли ми з вами прогулювались, я згадував про своє захоплення Бестером Кітоном?

– Згадували. – «Ну то й що?» – подумав Аллен, шкодуючи, що не пішов з Леслі, поки не приїхав Хейзен.

– Він розуміє, що життя – всесвітній фарс. Наші плани летять шкереберть, наші успіхи смі…сміховинні, нам на кожному кроці чинять перешкоди, ми приречені посковзуватись на кожній банановій лушпайці, а він сприймає все стоїчно, зі спокійною гідністю і не звертає ніякісінької уваги на сміх з небес. Урок для нас усіх! – Хейзен хрипко засміявся, і його сміх був схожий на зойк від болю. – Я хочу поміркувати, – провадив він. – А вам, мабуть, краще піти до своєї чарівної дружини нагору… священні узи шлюбу і таке інше… ніж вислуховувати отут мої про…просто…просторікування на релігійні теми.