Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Це той, про кого ти розповідала мені? Який був на грецькому острові?

Елінор на мить завагалася.

– Той самий, – нарешті сказала вона. – Він подумав, що для нас непогано буде зустрітися на нейтральній території. Можеш з ним не бачитись, якщо не хочеш.

– Чому ж не хочу? Хочу, – заперечив Аллен.

– Він цілком респектабельний, якщо це тебе так хвилює, – промовила Елінор.

– Мене це не хвилює.

– Добрий старенький татусь!

– Гадаєш, це буде ввічливо – отак піти, нічого не сказавши містерові Хейзену? Зрештою, ти провела в його домі ніч, а з ним самим тут ще навіть не бачилась!

Я не винна, що він учора з нами не вечеряв! – спробувала захищатися Елінор. – Кінець кінцем, він сплачує борг Керолайн, тобі й матері. Я певна, цього йому досить.

«Борг, – подумав Стренд. – Яке неприємне слово, і все ж воно пояснює цю ситуацію».

– Ти будеш на вечері?

– Якщо ти хочеш.

– Я хочу, щоб ти була.

Елінор зітхнула.

– Буду.

– Елінор, – мовив Аллен, сподіваючись, що дочка нарешті встане й зав'яже ліфчика, – я хочу в тебе дещо спитати.

– Що саме? – насторожилась Елінор.

– Це стосується Керолайн. Як ти вважаєш, вона вже досить доросла, щоб піти в коледж?

– Я пішла в такому віці, як вона, – сказала Елінор. – Зрештою, наскільки я знаю, ви збираєтеся віддати її до Сіті-коледжу. А це не бозна де, а в самому місті.

– А якщо ми віддамо її куди-інде?

– І де ви з матір'ю візьмете гроші, щоб платити за її навчання, гуртожиток і таке інше? Влаштуєтеся кожне ще на одну роботу? Не думаю, що у ваші роки…

– А якщо ми все ж таки потягнемо?

– Як?

– Та якось так… – Він боявся, що Елінор сміятиметься, довідавшись про Хейзенову пропозицію.

Нарешті Елінор зав'язала в себе на спині поворозки ліфчика й сіла.

– Як хочеш почути правду, – мовила вона, – то я вважаю, що Керолайн краще залишитися вдома. Вона зеленіша, ніж була в її віці я. Куди зеленіша. До того ж у вас під будинком ніколи не крутяться хлопці, не дзвонять по телефону. Ти цього не помічав?

– Та ні, – признався Аллен.

– Коли мені було стільки років, як оце їй, телефон дзвонив день

і ніч.

– Що правда, то правда.

– Керолайн вважає себе потворною, – провадила Елінор. – їй здається, вона відштовхує хлопців. Саме тому вона любить брати над ними гору на корті. Я робила краще – приборкувала чоловіків своїм інтелектом. – Вона самовдоволено засміялася. – А це куди благородніше! Та й надійніше.

– Ти кажеш, вона потворна? – вжахнувся Стренд. – Керолайн?!

– Любі тату й мамо, – промовила Елінор, – ви думаєте, коли я стану матір'ю, то теж буду сліпа?

– Але ж вона не потворна! Ось тільки містер Хейзен сказав, що вона чарівна!

– Похвала старигана, – кинула Елінор. – Навіть не варта того, коли в кінотеатрі дівчину вульгарно вщипне вісімнадцятирічний хлопчина.

– А коли я скажу тобі, що вважаю її… ну… якщо не красунею, то досить гарненькою дівчиною?

– Похвала старигана, та ще й батька! – кинула Елінор. – Ти краще спитай у мене, що я думаю про свою сестру. То чого ти хочеш – щоб я втішила тебе чи щоб сказала свою думку?

– Складне запитання, – відповів Аллен.

– Складне чи ні, але чого ти хочеш?

– На це є тільки одна відповідь, – промовив Стренд, намагаючись говорити з гідністю.

– Керолайн вважає себе потворною через свій ніс. Як бачиш, усе дуже просто! Діти насміхалися з неї ще з перших класів. Це твій ніс, і тебе він прикрашає, та й у Джіммі він на місці – хлопець ще доросте до нього. Але для дівчини, – коли в сім'ї є такі носи, як у матері і, гляньмо правді у вічі, в мене, – для дівчини цей ніс – просто фатальне лихо Стрендів. Ти мене зрозумів, тату? – вже трохи лагідніше промовила Елінор. побачивши, який ошелешений батько. – Я зовсім не хочу сказати, ніби вона думає про себе слушно, і не вважаю, що Керолайн негарна дівчинка. Але справа стоїть так. Коли дівчина вважає себе негарною, коли вона полишена на саму себе, не відчуває любові й підтримки добрих стареньких матусі й тата і не має вдома затишного ліжечка, де вона щовечора може сховатися, то дуже ймовірно, що вона потрапить до рук… почне жити з першим-ліпшим хлопцем або чоловіком, який скаже, ніби вона гарненька, незалежно від того, чи буде щось у нього в голові і чи він їй подобатиметься. Ти питаєш у мене поради? Тримай її біля себе вдома, аж поки вона виросте!

Джіммі саме виліз із басейну і стріпував із себе краплі та витрушував воду з вух.

– У нього ні про що не запитуй. Це тобі ще одна порада.