Ірвін Шоу - Хліб по воді

Наша квартира й досі має вигляд порожнього, тимчасового житла. Леслі ще не повісила жодної зі своїх картин. Каже, що соромиться хлопців і вчителів, які подумають, ніби вона вважав себе художницею. Проте навряд чи причина в цьому. Мені здається, Леслі не збирається тут жити, – хоч я й певен, що в думках у неї такого нема, – і її малюнки на стінах були б небажаним символом осілості.

Під час одного зі своїх наїздів до Нью-Йорка вона обідала з Ліндою Робертс. Та повідомила Леслі, що, може, полетить на тиждень чи на днів десять до Франції, і запросила її з собою. Я сказав Леслі, що в школі її напевне відпустять і ця подорож піде їй на користь. Однак вона відповіла мені, що про це й мови не може бути. А коли я спробував переконати її, вона розлютилась і заявила, що я хочу її позбутися. Я заперечив проти такої нісенітниці, але хоч мені й неприємно в цьому признатися – її коротка відсутність була б тепер бажана. Це дало б мені змогу, як-от сьогодні ввечері, нарешті спокійно подумати; посидіти отак самому за столом і обміркувати всі дрібні події, що сталися цієї осені.

Увечері, після тієї гри, коли Ромеро вперше вийшов на поле Данберрі, ми всі вечеряли в ресторані готелю, де зупинилися Хейзен з Конроєм. Ромеро, охайно вдягнений, у краватці, сидів поруч із Керолайн. Здається, обоє зацікавились одне одним. Хейзен не втручався, до їхньої розмови, хоч іноді якось пильно придивлявся до них. Наступного ранку Хейзен, перед тим як поїхати з Леслі та Керолайн до Нью-Йорка, сказав мені, що був приємно вражений поведінкою Ромеро і попросив обережно розпитати в Керолайн, якої вона думки про хлопця. Я не мав нагоди побалакати з нею перед від'їздом, але сказав Леслі, щоб вона спробувала випитати у дівчини все, що зможе.

На той час ми ще не перевезли з Нью-Йорка своїх меблів і мусили з Леслі спати в одному ліжку. Та після того.,, що, сталося в Турі, ми лежали спокійно, якомога далі одне від одного. Ми про це не розмовляли. к але обоє розуміли, що нам доведеться прийти до якогось остаточного рішення про наше інтимне життя. Бо вдавати, тби стримування не позначається на нашому шлюбі, ми довго не змогли б. І все ж. таки ми прокинулись уранці в обіймах одне одного».

Стренд поклав ручку. Він писав понад годину, сидячи за старим письмовим столом при світлі учнівської лампи. Він стомився, але знав, що заснути не зможе, і, важко осівши на стільці, задивився у вікно.

В листопадових сутінках почав сіятися перший сніг. У корпусі вже ніде не світилось, і над квартирою Стренда стих навіть гуркіт радіоприймачів та касетних магнітофонів і тупотіння хлопчачих ніг. Коли Леслі бувала вдома, вона не могла діждатися тієї благословенної миті, коли цей гармидер ущухне й настане тиша. В такі години Стренд звичайно сидів у м'якому кріслі й читав або дивився в камін. Вогонь проганяв осінній холод, який швидко проникав до будинку, коли полум'я вночі не горіло.

Раптом він почув, як до будинку ніби під'їхала машина. Звук двигуна був такий, наче в старого «фольксвагена», що ним їздила Леслі. Аллен підхопився і підійшов до вікна, подумавши, що Леслі, може, передумала залишатися в Нью-Йорку. Але надворі не було ніякої машини, тільки сніг і темне подвір'я школи, по якому гуляв вітер. Аллен зітхнув і вернувся до столу.

Він почув цей звук того вечора, коли Леслі приїхала з Арізони, і вибіг зустрічати її аж до вхідних дверей. Аллен пригадав, Як вони кинулись одне одному в обійми, не думаючи про те, дивляться чи не дивляться на них учні. Леслі палала від щастя, що знову бачить його, і з її вигляду він зрозумів, що поїздка їй удалася.

Було вже давно за північ, а вони все сиділи на канапі, і Аллен, обнявши Леслі, слухав її розповідь про Арізону.

– Керолайн певна, що їй там буде добре. Коледж їй подобається – він справді гарний і, звісно ж, не схожий на Сіті-коледж. Дівчата на її поверсі в гуртожитку милі, дружні. Ми все розмовляли, розмовляли – без кінця. Просто ми з нею залишилися на кілька днів удвох, і ніхто інший з родини не відвертав моєї уваги. Здавалося, ніби відкрились якісь потаємні шлюзи. Мабуть, нам з тобою обом слід було частіше робити так з усіма трьома дітьми.

– І в чому ж вона звірялася тобі?

– Ну, по-перше, Керолайн страшенно вражена твоїм містером Ромеро.

– Рассел буде радий почути про це. – Аллен зовсім не був певен, що він сам радий про це почути. – Що ж її так вразило? Отой його карколомний прохід на футбольному полі?

– Про це вона й не згадувала. Каже, що він здався їй значно вихованішим і скромнішим, ніж решта хлопців.