Ірвін Шоу - Хліб по воді

Сучий син! – кинув АлМн.

– Ет, Аллене, просто хлопець хизується перед гарненькою дівчиною, прагнучи показати себе багато досвідченішим, ніж він є насправді! А коли вони побачаться вдруге, то вже не пам'ятатимуть, як і звати одне одного.

– І що відповіла, йому Керолайн? Я маю на увазі любовні листи.

– Сказала, що від них шкоди не буде, – всміхнулася Леслі, немовби радіючи, що її сором'язлива дочка кінець кінцем – зрозуміла. правила жіночої гри. – Та хлопець не жартував, – додала вона, – Коли ми приїхали до коледжу, Керолайн уже чекав лист від нього. Вона прочитала його й дала мені. На листі не стояло дати, і він не починався словами «Люба Керолайн!» чи якось так іще. То була слово в слово ота промова про алжірців, яку він виголосив під час вечері. Ромеро навіть не підписався. Керолайн сказала, що це перший любовний лист у її житті. Вона, звісно ж, із листа посміялася, але сказала, що збереже його й покаже іншим хлопцям, – щоб «підняти рівень їхньої розмови», коли котрийсь з них почне, як завжди, верзти їй дурниці. – Леслі трохи спохмурніла. – Хочу сподіватися, що вона не стане кокеткою. Всі чоловіки в коледжі пасли її очима, хоч би куди ми йшли.

– Це ти захотіла, щоб їй підкоротили носа!

– В кожному ділі є свій ризик, – відповіла Леслі досить невесело. Потім труснула головою, так ніби хотіла звільнитися від побоювань за дочку. – Поки ми її знов побачимо, вона ще разів десять зміниться. З нами вона буде чи без нас – байдуже.

– Ти й словом не обмовилася про те, як там Елінор, – сказав Аллен. Після Арізони Леслі на кілька днів літала до Джорджії провідати молодят. – Вона щаслива?

– Дуже, – відповіла Леслі. – Наскільки я можу судити. Але місто жахливе.

– Леслі, люба, – всміхнувся Аллен, – ти це кажеш про кожне місто, крім Нью-Йорка!

– Я цього не скажу про Бостон, Сан-Франціско і навіть Атланту, – заперечила Леслі.

– Така твоя думка про всяке місто з населенням менше мільйона. Я питав не про місто. Я питав про Елінор та Джузеппе.

– О, вони, здається, в захваті від своєї роботи, – неохоче промовила Леслі. – Вважають, що вдвічі піднесли рівень газети й віддають їй годин по шістнадцять на добу. В них великий старий будинок, який має такий вигляд, ніби ось-ось завалиться. Щось середнє між будинком бідного фермера, підремонтованим для кінозйомок, і особняком плантатора-рабовласника минулого століття. Елінор каже, що для молодят кращого годі й шукати. Коли вони посваряться, то можуть ночувати в різних спальнях, які так далеко одна від одної, що спілкуватися можна тільки по рації. Я розмовляла з ними уривками. Тільки-но ми сідали їсти, відразу дзвонив телефон, і він або вона кидалися до трубки. Я від цього мало не збожеволіла, а їм подобається, вони в захваті. Коли я пробувала довідатися, що це їм дає – прибутки чи самі збитки, – вони враз міняли тему розмови. Але обоє, здається, до нестями закохані одне в одного, і це, гадаю, найголовніше. – Леслі вивільнилася з його обіймів. – Господи, вже, мабуть, за північ! Тепла вода є? Мені треба прийняти ванну, я цілий день була в дорозі.

– Тепла вода є. Принаймні я так думаю. Не хочеш спершу випити, щоб відсвяткувати приїзд?

– Ні. Може, після ванни. Я скажу, коли буду готова. – Вона нахилилася й. поцілувала його. – Ти за мною скучив?

– А ти як гадаєш?

Леслі засміялася й пішла до ванної. За хвилину Аллен почув шум води.

Коли згодом він увійщов до спальні, Леслі вже була в ліжку; її розчесані коси аж світилися. Аллен роздягся, ліг поруч, і пригорнувся до неї. Та коли він спробував її погладити, Леслі лагідно відвела його руку.

– Я боюся, любий! – прошепотіла вона.

Алленові не треба було допитуватись, чого вона боялася: доктор Прінз його остерігав. Навіть виконуючи настанови доктора Прінза, не перепрацьовуючи й у всьому собі відмовляючи, Аллен і досі, бувало, відчував напади такої втоми, що ледве міг переставляти ноги, йдучи по шкільному подвір'ю, чи проводити далі урок.

– Я тебе розумію, – мовив Аллен і відсунувся на край ліжка. «Це неможливо, – подумав він. – Завтра ляжу спати в іншій кімнаті»,

До цієї розмови вони більше не повертались, і в іншій кімнаті відтоді щовечора чекало на нього розстелене старе вузьке ліжко Джіммі,

«Хай там як, – замріяно подумав він, сідаючи за письмовий стіл біля каміна, – а це був один з найкращих вечорів у нашому подружньому житті».

Аллен зітхнув, потім підвівся й поклав у пригаслий камін поліно, –, спати йому ще не хотілося, – а тоді пішов на кухню й налив собі віскі з водою.