Брати Капранови - Розмір має значення

Проте жодного посилання на подібні випадки знайти не вдалося. Тобто дівочість, звичайно, втрачали, іноді за досить суперечливих обставин, але на пошесть це ніколи не перетворювалося. З іншого боку, у давнину постійно розробляли біологічну зброю, але мішенню для такої зброї завжди були чоловіки, воїни, і ніколи — дівчата, особливо цнотливі. Дівчат у ті часи здебільшого фотографували, й інколи це виходило відверто непогано. Тоді вони ще не були такими худими, тому що не користувалися «Граціозою».

На другий день бібліотечних розвідок мене раптом відвідав Лях. Отак просто проходив недалечко й зайшов. Мене зовсім не вразив цей факт, оскільки в теперішньому душевному стані я не здатен був дивуватися. Хоча подія була того варта. Щоб оце Лях спустився зі своїх небес до простого агента? Та ніколи, нехай у гості. Він навіть у дрібних питаннях завжди викликав до себе. А тут взяв та й прийшов. Сів на стілець, наче простий смертний.

— Слухай, Мамаю, — сказав він задумливо. — Тут виходить дуже цікава історія. Усі троє фігурантів твердять одне й те саме. У них у всіх…

Тут до мене потрошку став доходити сенс слів.

— Троє? — перепитав я. — Тобто ти хочеш сказати, що розколов Аксінью?

Він розвів руками: мовляв, а ти хіба сумнівався?

Від такої інформації я остаточно прийшов до тями.

— І як це вдалося, коли не секрет?

Він махнув рукою в тому сенсі, що траплялися завдання і складніші.

— До речі, вона не була коханкою Ліліпутіна. Я перевірив.

— Ну, я ж попереджав, що інформація непевна.

— А як вона тобі взагалі?

Я на мить завагався, але тільки на мить, щоб Лях не помітив.

— Не забувай, ти питаєш про слідчого, який несправедливо засадив мене за ґрати.

— Ну, а не як слідчий, а як жінка?

Я дуже здивувався:

— Господи, знайшов кого питати. Звичайно, у цій сукні вона схожа на жінку, а у формі, повір, викапана вівчарка.

— Ти перебільшуєш.

— Однозначно. Я ж казав, що не можу бути об’єктивним. Ти просто ніколи не сидів у сибірській тюрмі.

Він задоволено реготнув. Ще б пак — розколоти офіцера КГБ! Я б теж був задоволеним.

— Ну, то що вони твердять, оті троє фігурантів? — нагадав я.

— Так отож, уявляєш, усім трьом приблизно одночасно надійшла пропозиція взяти участь у бізнесі, і навіть пропонувалося покриття стартових витрат. До цього прикладався патент, технологія і адреси майбутніх замовників та постачальників.

— І хто ж ці замовники?

— Ну як хто, вони ж і є! «Кремл Ентерпрайзес» та «Пані Граціоза», тобто тоді ще просто фізичні особи. Звернення від невідомої. А власник патенту на препарат — така собі компанія «Мальборо Інкорпорейтед», Британська Гвінея. Акції, як годиться, видані на пред’явника. Це ми вже з’ясували.

Зрозуміло. Я спробував копнути глибше:

— А як вносилася плата за реєстрацію цієї «Мальборо», вони ж мали заплатити за реєстрацію? І за патент теж?

— Готівкою, друже, готівкою. Тобто жодних слідів.

Еге ж, він не любить залишати слідів, цей гідробіонт. А взагалі цікаво, гідробіонти залишають сліди? Вони ж у воді живуть.

— У мене складається враження, що ми маємо справу із вкрай небезпечним і ретельним супротивником, — вів далі Лях. — Дивися, він звертається одночасно до трьох сторін із пропозицією і при цьому певен, що всі погодяться, бо дає їм адреси одне одного.

— Зачекай, — перервав я. — Ти щось казав про покриття стартових витрат. Це пропонувалося всім?

— Ні, — посміхнувся Лях. — Тільки головному замовнику, тобто твоєму Володиєвському. І гроші прийшли з рахунку тої самої компанії «Мальборо Інкорпорейтед», а занесені на нього були, як ти вже здогадався, готівкою через банкомат.

— Зараза! — вилаявся я.

— Згоден. Єдиний суттєвий прогрес — мені вдалося відмазати тебе від звинувачень у викрадені. Вона пішла на співпрацю по повній формі.

— Вона — це хто? Капітан Аксінья?

— Так, друже, так, і вже потрапила під програму захисту свідків, так що тепер ти можеш звати її просто Оксаною і не додавати при цьому слова «капітан».

— Чорт! — знову вилаявся я.

Ляхова пика виражала найбільший ступінь задоволення. І для цього були вагомі причини. От паразит! Знову привласнив усі лаври. Ні, це я занадто. Він свої лаври чесно заробив. Не те що дехто, не будемо називати імені. Добре, хоч у терористи не записали під розрахунок.

— Ой, пробач, я хотів сказати «нічого собі».

— Та прошу, — посміхнувся начальник. Усерозуміючий, всепрощаючий, всемилостивий. Хай йому грець.