Брати Капранови - Розмір має значення

Якась маячня. Цього просто не може бути.

— І в незайманих дівчат? — уточнив я.

— А що має статися з незайманими дівчатами? — запитала Галушка і трохи зашарілася, але я цього не помітив.

— Господи, скажи заради Бога, ти незайманих дівчат дивилася?

— Напевно, дивилася, а то що?

— Дівочість їхня на місці?

— А куди вона могла подітися? — не зрозуміла Галушка. Все-таки науковець, він науковець і є.

— Розсмоктатися! — випалив я. — Давай показуй мені незайманих дівчат!

Якби сторонні чули нашу розмову, ото б повеселилися!

— Що ти верзеш? Хто тобі сказав таку маячню?

— Академік Майборода! Дідусь твій. Давай показуй дівчат!

Галушка знизала плечима, але взялася перебирати моделі, аж поки, як я вимагав, знайшла незайману дівчину. Я уважно дивився на екран, і, щиро зізнаюсь, математична модель незайманої дівчини мене трохи розчарувала. Натуральні виглядають якось привабливіше. Тим часом Галушка довго запускала якісь підпрограми, гралася з меню, поки розгублено відкинулася на стільці.

— Точно. Немає.

— Ну, слава Богу! — видихнув я.

— Це в якому смислі?

— В смислі, я ж тобі казав!

— Зачекай, але ж цього не може бути! — дівчина переводила погляд з мене на монітор, а тоді назад.

— Сучасна наука не оперує словами «не може бути», — ця фраза вийшла аж надто карбованою, здається, я все-таки десь її поцупив.

— Тобто я хотіла сказати, що це вищий пілотаж.

— А оце вже краще.

Приємно здивувати кохану дівчину, особливо, якщо це відбувається в її царині. Вищий пілотаж — добре сказано. І головне, що цього паскудника-пілота треба якнайшвидше зловити за руку. Тільки як це зробити, коли мене щойно відсторонили від ведення моєї справи!

— Слухай, а скажи-но мені, шановна пані науковець, кому сьогодні до снаги здійснити такий, як ти його назвала, акт «вищого пілотажу»?

Вона явно виглядала розгубленою.

— Ну, як це, кому… Мені, наприклад. Використовуючи метод академіка Майбороди ми сьогодні можемо точково впливати…

— Молодці, — перервав я її. — А іще хто?

— Серед гуманоїдів, здається, ніхто.

— А негуманоїди? Наприклад, гідробіонти?

Галушка стенула плечима.

— У мене немає достовірних відомостей, але гідробіонти через свою специфічну структуру досить добре розвинули біохімію. Єдине, що їм могло не вистачити знань про людський організм.

— Знання про людський організм, — зауважив я, — сьогодні не є закритими ні для кого і, здається, даремно.

— А ти когось конкретно підозрюєш? — Галушчини очі були великі-великі, і саме такими я їх люблю.

— Є тут один артист. Друг мого приятеля Сагайдачного, — здається, я почав розуміти, що буду робити далі, попри навіть відсторонення від справи.

— Це той приятель, якому зробили обрізання?

— Обрізання? — здивувався я, а тоді згадав свою пригоду перед Ізраїлем. — Точно. Він і є.

— Тоді його треба впіймати. В смислі, не приятеля, а гідробіонта.

— Так отож, що треба, — я зітхнув, і несподівано для себе вимахнув рукою, відганяючи геть сумні думки. — Слухай, Галушко, а що ти робиш сьогодні ввечері?

Вона посміхнулася:

— А що треба, щоб я робила?

— Гадаю, якось вже зорієнтуємося по ходу справи.

Може, я все-таки заслужив на один спокійний вечір поруч із коханою дівчиною, так чи ні? Я вас питаю.

Друзяка Сагайдачний зустрів мене звичними пристьобами.

— А, терорист-кіднепер! Я, розумієш, тут ганяю всіляких сявок, по суті своїй босоту, а головний отаман, як виявляється, сидить за сусіднім столом. Викрадач жінок та професорів, батьків та дітей…

— Іди ти, — огризнувся я. — Злови свого інфузорійця, тоді поговоримо. До речі, як там він поживає?

Сагайдачний перекинув люльку з одного кутка рота в інший:

— Та ти розумієш, слизький, собака. Знов утік.

Я сів на своє місце й підсумував:

— Одне слово — гідробіонт.

— Це точно.

От бачите, варто лише нагадати людині про соломинку в оці, й вона одразу втрачає бажання підколювати.

— Слухай, старий, а він не міг влаштувати тобі помсту, як гадаєш?

Сагайдачний невпевнено почухав потилицю.

— Напевно, міг. А то що?

— А те, що в гідробіонтів біохімія на найвищому рівні. І він міг сконструювати цю кляту добавку для схуднення, од якої дівчата втрачають цноту. Щоб помститися за тебе всій українській нації.

Мій сусіда завмер на місці, а потім спитав:

— Ти там не перегрівся у своєму Сибіру?

— Там плюс п’ять.

— Значить, застудився, — він витяг люльку і пригладив нею вуса згори-вниз. — Це називається менінгіт, я читав.