Брати Капранови - Розмір має значення

Отже, залишався професор. За великим рахунком він був не потрібен. Наукової користі — нуль, небезпеки — нуль. Скільки він там іще проваландається над розшифровкою, тим більше без пильного ока доньки? Але я людина сентиментальна, і мені стало жаль старого. Я уявив собі його тяжку долю, жінку з Вологди, самотність. Раніше хоч дочка поруч була, а тепер… Словом, взяв на себе гріх, порушив інструкцію та заніс професора до транспортера. У разі чого скажу, що він був аж надто близький до розшифровки — хто перевірить?

Тепер шлях мій лежав порівняно недалеко — до дружньої республіки Тива, спецслужби якої мали тісний контакт з УГС і могли переправити нас додому.

Додому!

Ну, і як тебе після всього цього не любити, Києве мій?

До ладу відіспатися після повернення не вдалося.

Лях, розібравшись із моїм вантажем, одразу зажадав зустрічі. Зрозуміло, що я не сподівався на медаль, але той розгром, що влаштував начальник, можна було порівняти хіба з розгромом війська князя Пожарського під Конотопом.

— Ти кого мені привіз? — він бігав своїм великим кабінетом і вимахував руками. Скажу чесно, такого Ляха я бачив вперше. — Ти розумієш, що наробив? Це ж кіднепінг! Нас же просто знищать у Брюсселі! З’їдять разом зі своєю капустою!

— Якою капустою?

— Брюссельською! Ти агент УГС чи терорист, чорт би тебе забрав?

— Я, чорт би мене забрав, агент, а це не кіднепінг, а навпаки — порятунок від кіднепінгу.

— Цікаво, хто це зможе підтвердити?

— Будь-хто. Наприклад, самі потерпілі.

— І що вони скажуть? Що хтось попередив про небезпеку? І цей-таки хтось потім викрав їх разом із місцевою білявкою та ув’язненим професором. Це, по-твоєму, доказ?

Отакої! Виходило, я до всього ще й кругом винуватий.

— А використовувати працю в’язнів, це як, по-твоєму?

— То ти в нас перекваліфікувався в уповноваженого з прав гуманоїдів, чи що? Ти, коли хочеш знати, на сьогодні є кримінальним злочинцем. Ти викрав людей, і якщо не знайдеш задовільного пояснення своїх дій, будеш відповідати перед законом за формальними ознаками, зрозумів?

Від обурення в мене серце зупинилося. Це зі мною — за формальними ознаками? Зі мною, який врятував з лап КГБ двох бізнесменів і одного науковця, до речі, українського походження! Це я — кримінальний злочинець? А де ж тоді право агента на власну ініціативу? Де ж право на самозахист врешті-решт? Я що, мав згнити на сурґутських нарах в ім’я недоторканості інструкцій? Чи то писати листи протесту до Організації Об’єднаних Цивілізацій?

— Ну гаразд, — несподівано сам для себе погодився я. — Давай я буду тепер кримінальним злочинцем, а значить, посадимо мене до в’язниці, — на знак покори власній долі я простягнув уперед обидві руки. — Надягай кайдани, начальнику. Заробиш собі личку.

Лях припинив бігати сюди-туди і пильно глянув на мене. Я не поворухнувся.

— Не придурюйся, — сказав він зрештою і додав: — Господи, звідки в тебе такий лексикон?

— Із сурґутської тюрми, — я наполегливо простягав шефові руки. — І прошу врахувати, що свій строк мотав не десь там, а в Сибіру, і ти мене українською кічею не залякаєш.

Лях глибоко зітхнув і сів на місце. Що ж, для початку непогано. Я теж трохи заспокоївся.

— Ну гаразд, — невідомо з чим погодився начальник. — Я все розумію. Але навіщо ти притаскав сюди старого Гнучкошиєнкова?

Це й справді було моїм найслабшим місцем. Тому я вирішив не вигадувати зайвого.

— Жалко стало.

Почувши це, Лях знову підскочив з місця, проте запас емоцій вже було вичерпано, тому він просто кілька разів ковтнув повітря, а тоді сів на місце.

— Я тебе прошу, ти крім мене нікому цього не кажи, добре?

— Я ж не божевільний.

— Хіба? А так одразу не скажеш.

— Знаєш, Ляше, — я відкинувся у фотелі і з задоволенням відчув його м’яку спинку, не те що в Сурґуті. — Я ж врешті-решт не на прогулянку їздив. І не з порожніми руками повернувся. Я привіз тобі весь ланцюг — від виробництва до розповсюдження. Давай, роздягни їх, хай здадуть паролі, явки, ставки, як казав класик. А якщо порушив якусь інструкцію, готовий відповідати, аби тільки з твоєї начальственної голови не впало жодної волосинки.

Лях зробив вигляд, що не почув останньої фрази. От саме тому я вважаю, що у нього в УГС велике майбутнє.

— А ця білявка, вона хто?

— Капітан КГБ, куратор проекту, а за сумісництвом дочка професора Гнучкошиєнкова та довірена особа генерала Ліліпутіна.

— Чия? — Ляхові очі полізли з орбіт.