Брати Капранови - Розмір має значення

— Панно Соломіє! — мій голос набрав офіційного забарвлення. — Роблю вам перше попередження за те, що ви вчасно не повідомили…

— А коли це «вчасно»?

Я збився з думки.

— Ну одразу. Тоді, коли я… цей… ну, коротше, коли ті… ну, в той вечір.

Тьху ти, як його до ладу сформулювати? Не скажеш же «коли я тебе врятував». Бо по-перше, це неправда — хлопці її все одно не скривдили б, а по-друге, Солоха і сама могла дати собі ради. Чорт забирай, я розумію, чому вона не злякалася Ляха з Мустафою! А я як останній фраєр, га?!

— Зачекай-зачекай, — раптом Соломинка обернулася до мене, неначе намагаючись пригадати. — А ті хлопці, що до мене приставали… здається, я одного бачила поруч із тобою в Палаці Спорту.

— Синій такий?

— І очі крутяться.

Я задоволено хекнув.

— Він з Андромеди. Вони там усі такі красиві.

— Ой, і другий, такий паскудний. Він теж там крутився.

«Паскудний» — досить влучна характеристика як для Ляха, нема що сказати.

— Ні, насправді він файний хлопець.

— Файний? — вона різко обернулася, так що я навіть відсахнувся. — То ти його знаєш?

От чорт! Вкусити б себе за язика. А тепер Солоха вже впіймала мене у приціл своїх очей, і відбрехатися шансів не було.

— Ні, розумієш, ми тоді з хлопцями сиділи…

Тут я згадав, як я на пальцях виграв її у Ляха і зупинився. Мабуть, цього не варто розповідати. Я почухав потилицю.

Але вона вже сама зметикувала.

— То що, ви навмисне це влаштували?

Я розвів руками:

— Ну, треба ж було якось познайомитися…

— Зачекай, яке там «познайомитися»? Ти навмисне намовив хлопців, щоб обдурити мене?

Вона кинула млинці і тепер стояла переді мною розпашіла від роботи. Груди ходили ходором під тонкою кофтиною. Я несамохіть замилувався такою красою.

— То ти хотів мене обдурити?

І тут я помітив, як ліва її рука упирається в стегно, а права сама по собі намацує на столі макогін.

Я роззирнувся. Навкруги розляглася ворожа територія — плита, стіл, кухонні полиці, і вся вона була вкрита ворожою ж таки зброєю. Тарілки подзеленькували, готові зірватися з місця, їм акомпанували горщики та макітра, а гаряча сковорода погрозливо шкварчала. Очі Солохи зблиснули справжнім вогнем.

Тверезо оцінивши свої шанси, я вперше в житті підняв руки вгору.

— Здаюся.

— Отож-бо, — непереможна Солоха посміхнулася самими краєчками губів, наче сонечко визирнуло з-за чорних грозових хмар.

Але це було останнє, що я запам’ятав того вечора. Бо за мить зрозумів просту істину:

Тут і далі вірші в перекладі Т. Шевченка-Задунайського. Повністю з його творчістю можна познайомитися на сайті gak.com.ua

Щоб бен-Ладен так жив (їдиш).

Що ви робите (іврит).

Нема проблем (іврит).

Коли дурень виходить на базар, торговці радіють (їдиш).

Єврейська голова (їдиш).

Необрізаний (іврит).

Пергаментний сувій з текстом П’ятикнижжя. Талмуд вимагає, щоб Сефер-Тора була вдома у кожного юдея.

Паскудство (їдиш).

Болячки (їдиш).

Указка для гортання Сефер-Тори (руками торкатися Сефер-Тори заборонено).

Щоб нам так було (їдиш).

Доброго ранку, товаришу (іврит).

Товариші в кібуцах (іврит).

Болячка йому на живіт (їдиш).

Болячка (їдиш).

Божевільний (їдиш).

До дупи паровоз (їдиш).

Скорочення від «ін дер ерд» — «у землю» (їдиш).

Тітка (їдиш).

Як говорила, так говорила, аби добре думала (їдиш — український суржик).