— Хочеш хліба?
— Чого? — дівчина відкинула мацак і підійшла до мене. Я зробив бутерброд і їй. Деякий час ми просто стояли і їли, немовби збираючись із останніми силами перед боєм. Та воно, в принципі, так і було.
Я закинув в рота останній шматочок, витер об штани жирні руки, аби краще хапатися за трубу…
— Стоп!
Від мого вигуку Соломинка здригнулася.
— Що з вами?
Витер жирні руки… Господи! Я уже побіг геть, підхопив з підлоги ворожий мацак та провів по ньому пальцями. Так і є! Наступної миті повернувся до столу, запхав до банки зі смальцем долоню, а тоді знову торкнувся присосок. Ура!!!
Соломинка дивилася на мене, немов на божевільного.
— Що сталося?
Я вхопив її за плечі, несила стримати радощів.
— Пам’ятаєш дартс?
— Який?
— Ну, вчора в дартс грали.
— А ви, власне, звідки…
— Там теж присоски, розумієш? І якщо їх намастити салом, вони не липнуть, розумієш?
Здається, вона почала метикувати.
— Зачекайте, а як ми зможемо усіх їх намастити?
— Господи, та не їх. Ми самі намастимося, це ж елементарно!
Соломинка дивилася на мене широко розкритими очима.
— Роздягайся! — скомандував я.
— Навіщо?
— Господи, ну що тут складного? Одяг на тобі — це зачіпка, до одягу присоска приклеїться, а якщо ми роздягнемося голі та обмастимося салом… — і тільки тут я зметикував, яку власне пропозицію роблю молодій дівчині. — Ой, пробач. Я не подумав… тобто не хотів… тобто я сам якось уже.
— А оце дзуськи!
Я підняв очі. Соломинка почервоніла, від чого стала іще привабливішою.
— Теж мені сам! Нікуди ти сам не підеш! Я з тобою! — вона уперла руки в боки, і я зрозумів, що сперечатися немає сенсу.
Роздягалися ми по різні боки плити. Соломинка попросила не дивитися на неї, і я, як міг, виконував це прохання. Банку зі смальцем поставили посередині, наші руки раз по разі зустрічалися в ній, і дівчина навіть не відсмикувала свою долоньку.
З яким задоволенням я позбувся свого маскараду — на підлогу полетіли окуляри, за ними борідка, бакенбарди, ватяні штани. Я мастився смальцем ретельно, аби не пропустити жодної ділянки, і краєм ока слідкував за Соломинкою — щоб у неї теж не залишилося незмащених шматочків.
— Спину, — сказав я.
— Що? — вона не підняла очей.
— Спину тобі намащу.
— Та я якось.
— Припини. Це питання життя та смерті.
У першу чергу Соломія була бійцем, принаймні зараз, а тому зрозуміла мене правильно. Але в другу вона лишалася дівчиною, а тому сказала:
— Ну добре. Тільки не дивися.
Прохання виглядало досить дивним, хоч жінки — відомі майстри дивних прохань. Я обійшов плиту, зачерпнув рукою смалець і почав ретельно втирати його в дівочу шкіру. Втирав і милувався, наскільки приємною на дотик була ця спина. Коли мої руки спустилися до талії, дівчина здригнулася і зауважила:
— Далі я сама.
— Бога ради. А мене намастиш?
— Авжеж.
Вона обернулася і одразу підняла очі, бо я відвернутися іще не встиг.
— Перепро…
Слова застрягли у неї в горлі.
— Ти?
Я засміявся. Настільки щирим було це здивування. Вона розглядала підлогу, де валялися рештки мого гриму.
— Так ти знав? Ти спеціально прийшов, аби мене обдурити?
— Чому обдурити? Просто зробити сюрприз.
— Нічого собі сюрприз, — сказала Соломинка. — Добре, ми спочатку врятуємо заручників, а потім розберемося.
Скажу вам чесно, це було видовище! Уявіть собі — ми, голі, немов турецькі святі, влітаємо в розчахнуті двері спорткомплексу з двох боків одночасно. Та не просто влітаємо — поруч із кожним на візочку велетенський казан з розтопленим смальцем. Це була моя ідея — в ресторані готувався бучний фуршет, тому сала було навалом. Отже, наступної миті ми перекидаємо свої казани, і їх вміст тече сходами донизу, туди, де гніздяться спрути. А ми, відрізавши таким чином відступ ворогу, кидаємося в атаку через сусідні проходи. Ет, чорт забирай, так весело я ніколи не бився! Мацаки прибульців виявилися абсолютно безсилими проти нашого сала. Скільки разів вони обплітали мені ноги, намагалися схопити за поперек, але завжди безпорадно ковзали. Більше за те — спрути, що трапили на жирну підлогу, взагалі втратили здатність пересуватися. Це нагадувало балет корів на льоду.
— Гей, хлопці! — гукнув я Ляхові та Мустафі, що звільнилися тим часом від своїх охоронців, бо річка смальцю залила весь прохід. І хлопцям не довелося двічі повторювати — вони вже заходилися зв’язувати терористам мацаки морськими вузлами, аби жоден не втік.
Читать дальше