Сергій Батурин - OST

Непряхін на власний ризик наказав похоронній команді повиносити та поховати мерців: дивно, але німці майже ніколи не заважали цій скорботній роботі.

Загиблих складали у величезні братські могили та засипали землею.

Були втрати і на батареї. Марічка звикла без хвилювання дивитися на вбитих і навіть торкатися їх, намацуючи пульс — може, ще живий?

Пілотку та гімнастерку невеличкого розміру їй знайшли, а от спідниця й черевики були свої, домашні. Перепоясана справжнім армійським ременем, з великою санітарною сумкою на плечі, Марічка була схожа на справжнього санінструктора, та від неї й вимагалось, як від справжнього: вона бинтувала, накладала шини, відправляла поранених до медсанбату.

Ваню Марічка бачила щодня. Командир відділення зв’язку, він сновигав по всій батареї, налагоджуючи телефонну мережу, яка весь час псувалася через розриви дроту. З котушкою на боці та великою ґвинтівкою Мосіна, він видавався їй напрочуд мужнім та гарним.

Сталося так, що до батареї, яка набиралася з резервістів, в останню мить влили зв’язківців із відступаючої розбитої піхотної частини, направленої на переформування. Молоді, призвані за рік чи два перед війною, вони потай пишалися тим, що «кадрові», і з погордою носили замість коротких карабінів довжелезні ґвинтівки, вигадані п’ятдесят років тому талановитим російським зброярем.

Автоматів в армії майже не було: на весь артполк лише ординарець командира, полковника Теплова, кирпатий проноза Кочетов хизувався новеньким ППШ, а от німці, ті, як дбайливі сіячі насіння навесні, щедро та густо сипали поперед себе кулі з коротких тріскучих МП-38.

Вони накочувалися хвиля за хвилею — усе зліше та рішучіше, шпигуючи землю свинцем та залізом.

Піхотинці, розкидані позицією у відокремлених своїх «ячейках», люто огризалися пострілами. Їхній командир Непряхін на КП, стискаючи кулаки, подумки несамовито лаяв маршала Ворошилова і його польовий устав з відокремленими стрілецькими окопчиками, не пов’язаними між собою ходами сполучення. Варто було німецькому кулеметникові виявити таке укриття — боєць у ньому був майже приреченим. А якщо він намагався переповзти до запасного окопчика — ставав приреченим напевне.

«Червоноармієць — і один у полі воїн», — згадував Непряхін передвоєнну безглузду маршалову патетичну браваду.

Надто дорогим ставало капітанові порожнє красномовство «першого червоного офіцера».

Німці починали свої атаки в один і той же час: о дев’ятій ранку — хоч годинника перевіряй.

«Чітко за графіком, як московський експрес», — зауважив якось Новицький. Уночі вони майже не воювали, запускаючи освітлювальні ракети та непокоячи зрідка кулеметними чергами передній край супротивника.

А ночі стояли теплі, серпневі. Інколи трасуючими кулями падали через увесь небосхил зірки, і місяць байдуже посміхався з ультрамаринової безодні.

З тієї, першої ночі Марічка була з Ванею ще двічі: потай, поспіхом та безрадісно. Того тільки й щастя, що з коханим. Ніхто на батареї навіть ні про що і не здогадувався, крім Іванового товариша — далекомірника Валери Штінова. Такою вона вже Марічці судилася — омріяна та трепетна перша любов…

Вночі небо кидало на землю зірки, а вранці — бомби.

І ось знов летять хижі «юнкерси», шасі — мов жадібні лапи, і бомбують розлючено й несамовито, піднімаючи землю дибки, спочатку піхоту, потім — батарею. А стрільців обробляє уже артилерія — завзятіше, ніж раніше.

Поки розвіюється курява — танки вже недалеко, а за ними — тьма-тьменна автоматників у сірих мундирах.

Лупцює прямою наводкою Новицький — горять уже чотири сталеві машини, ляскають ґвинтівки, падають солдати, але суне ворожа сила, обтікаючи підбиті танки і безглуздий недобудований рів, ще одна залізна коробка зачаділа, але другий броньований велетень вже прасує важкими гусеницями окопи переднього краю.

Деінде, перекриваючи тріскотню автоматів, вибухали ґранати, а танк усе крутився по окопчиках, перемішуючи та перемішуючи плоть і землю.

Розірвалася ґраната — і цей зупинився, розмотавши гусеницю, але німецька піхота частим кроком наближається невідворотно. Один червоноармієць позадкував, другий, а за мить уже усі відходять, відстрілюючись часто й безглуздо. Наче стрижень зламався: біжать уже, несучи на своїх плечах ворога — просто на позицію батареї.

Новицький — навперейми, могутнім прямим ударом найпрудкішого — у підборіддя! Той упав, а капітан у повітря з нагана — бах!