Петро Яценко - Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]

— Предки завжди мають рацію, — озвався Зевс, лоскочучи за вухом маленьку таксу Цербо, яка, мов кіт, прилаштувалась у Зевса на колінах.

Я озирнувся і вглибині переповненої зали розрізнив силует могутнього Харона. Перевізник дивився виставу, стоячи за останнім рядом, бо сидіти не міг — крісла були для нього замалі…

Скромність ніколи не була моєю головною чеснотою, тому скажу: постановка мала гучний успіх. Ось зал плескає, кричить захоплено, і на сцену кілька разів виходять та розкланюються перед публікою актори. Але зала не вщухає, і тоді на кін піднімаємося ми з Мулою, ведучи за собою ще мудрого Зевса й могутнього перевізника Харона. Назирці на сцену чимчикує сімейство Продавця лотерейних квитків. Його діти бавляться з кумедною таксою Цербо, яка, привернувши загальну увагу, намагається стати на задні лапки.

Вогні рампи засліплюють мене та Мулу, і, тимчасово невидима, навшпиньки підкрадається й бере нас за руки виконавиця головної ролі — талановита й симпатична шкільна вчителька молодших класів… Ось вона веде нас до краю сцени… плескає шалено й підносить квіти зал… Ми втрьох вклоняємося, і я розумію, що тепер з нами Вона — наше сонечко й білочка, наша квітка — наша дівчина…

Вона посміхається нам і простягає потерте вітром і сонцем оголошення:

— Ви шукали мене?.. Я знайшлася!..

Р. S.

Минуло небагато часу. Мула мріяв про власний найбільший у світі ресторан і збирався відкривати поки що свій перший, невеликий. Великий же Бос доглядав за пам’ятником собі, що стояв так само в міському парку. Пам’ятник капризував, багато смітив, і Бос із ним мучився.

Мав, бідака, ще одну гризоту: його мама щодня вигулювала в парку мисливських собак. Ті обов'язково цвіркали на постамент, а Бос сварився з ними та матусею, став похмурий і дратівливий. Єдиною його втіхою було красти в пам’ятника недопиту філіжанку кави і смакувати вистиглим напоєм десь у кущах, перечитуючи старі газети (на відміну від кави, Бос не передплатив їх на десять років).

Тож двічі або навіть тричі подумайте перед тим, як ставити собі пам’ятника за життя… Ага, і ще: коли дітлахи, граючись, випрали в джерельці на нашому городі стару хустину баби Ганки, у вовні лишилося кілька часток золота…

…У колекторі теплотраси робітники котельні знайшли муміфіковані рештки двох осіб.

За інформацією міліції, це бомжі, що померли від виснаження. Вочевидь сухе повітря сприяло муміфікації.

Петро Яценко народився в 1978 році у Львові. Він — автор романів «Йогуртовий бог» (2002), «Повернення придурків» (2004) та повісті «Дерево бодхі» (2006). Лауреат конкурсів «Нові автори» (2002) та «Смолоскип» (2006). Член Національної спілки письменників України, редактор літературного сайту www.text-context.org.ua.

Перелік помилок набору, виявлених і виправлених верстальником

Стор. 60: Насправді ж уся глобалізація [полагає] => полягає в усередненні.

Стор. 62: ([Релігійник] => Релігійник вісник) .

Стор. 71: Я ніколи не наважувався зайти досередини: вже дуже було там помпезно і врочисто, а може, такого [близня] => блазня, як я, узагалі б не пустили.

Стор. 111: Та ми з [Милою] => Мулою почувались кепсько й не відповідали.

Стор. 112: [Опівні] => Опівдні ми справді дістались міста.

Стор. 123: Так, саме [височив] => височів!

Стор. 166: — Дивись, — [покав] => показав мені рукою Мула, — тут навіть є цирк!

Стор. 180: Відтак він поглянув на наручного годинника, відсунув щит, побризкав на обличчя водичкою з крана і аж тоді підійшов до якоїсь круглої дірки в кам’яній стіні та [закрчав] => закричав у неї…