Юрій Андрухович - Письменники про футбол

Мій напарник кивнув.

— Перед тим, як уживати якихось заходів, цебто, перед тим, як почати тебе дрючити, я все ж хочу почути, хлопче, що в тебе за проблеми?.. Тобі чимось не подобається атмосфера в команді? Хтось тебе ображає? Ти за домівкою скучаєш чи, може, тобі дівку захотілося? — Триндецький поступово, але неухильно підвищував голос, і під кінець він уже майже кричав. — Скажи мені, синку, що тобі муляє в задниці, бо я ще такого, як ти, за двадцять п’ять років роботи не бачив!!!

Несподівано в кишені головного селекціонера «Торпедо», що сидів праворуч від Триндецького, пілікнув мобільний. Спортивний директор кинув на свого колегу гнівний погляд, але згодом примирливо кивнув, дозволивши голомозому порозмовляти.

— Так… Так. Я вас слухаю, але в мене мало часу, я на зустрічі… — Шимпанзюк надовго замовк, а потім: — Кого знайшли?! — аж йойкнув селекціонер. Його очі в буквальному розумінні полізли на лоба, а нижня губа затряслася. — Якого Реймандо Джуніперо? Ви при своєму розумі? Хлопець сидить зі мною за одним столом.

Футбольний менеджер знову затих, дослухаючись до того, що йому говорять у трубку. А Тьомик тим часом відчував, як його нутрощі холонуть, а серце завмирає, немов вкриваючись тонким шаром криги.

Закінчивши розмову, селекціонер Міша виглядав вельми спантеличеним і навіть дещо наляканим. Він зітхнув, отупіло обглянув Тьомика, після чого нахилився до Триндецького і прошепотів на вухо кілька слів. Директор уважно вислухав Шимпанзюка і промурмотав:

— Це маячня. Цього не може бути…

Запала ніякова мовчанка. Триндецький чухав зморщеного лоба, водячи очима туди-сюди, немов вирячкуватий гекон у джунглях. Затим він різко нахилився і, обпершись ліктями на стіл, підсунувся впритул до Тьомика. Хвилину вони розглядали один одного: директор Тьомика — насуплено, прискіпливо і підозріло, а Тьомик директора — з останніх сил стримуючи тремор у руках, удавано байдуже. Зрештою Триндецький розкрив рота, збираючись щось запитати, проте не встиг. Цього разу задеренчав його мобільний.

— Так, пане президенте… — відповів менеджер, притуливши апарат до вуха. — Він переді мною… Е-е-е, везуть? Кого везуть? Його везуть? Як… звідки везуть?.. Я не розумію. І що він там робив?.. Полов буряки?.. Я перепрошую, пане президенте, я вас правильно зрозумів: Реймандо Джуніперо просапував буряки в Кирилівці?.. Не лайтеся… Я теж радий, що його знайшли, хоча це якесь непорозуміння… Я не знаю, де ця Кирилівка, ніколи там не був, але цього просто не може бути!.. Хто з ним? Посол Італії?!! Я зрозумів, пане… Все владнаємо… Не переживайте, пане президенте, до приїзду посла проблему буде вирішено.

Коли спортивний директор розірвав зв’язок, його обличчя набуло крейдяного кольору, а лоб напружився так, що здавалося ще трохи і шкіра на ньому полопається.

— Щось мені це не подобається, хлопче, — спопеляючи Артема поглядом, прошипів він. Як і раніше, англійською.

— Мені, чесно кажучи, теж, — пролопотів Тьомик українською, від чого його співрозмовників ледь не хватонув параліч.

Мій друзяка не став дожидатись появи справжнього Реймандо. Заверещавши «Банза-а-ай!!!», він зірвався на ноги, перескакнув через стіл і вискочив із кабінету.

— Тримайте його! Ловіть шельму! — заричав Триндецький і метнувся навздогін.

Щоправда, Міша Шимпанзюк зорієнтувався в ситуації краще. Він не став переслідувати втікача. Тлустий функціонер схопився за трубку стаціонарного телефону, що стояв на столі, й миттю набрав номер служби безпеки спортивної бази.

— Говорить Шимпанзюк. Негайно заблокуйте всі зовнішні двері й анулюйте електронну перепустку, видану на ім’я Реймандо Джуніперо. Це терміново!.. Зроблено? Дякую. І ще — про кожного, хто намагатиметься залишити базу, мерщій повідомляйте мені…

…Промайнув ще один тиждень.

Тьомик безслідно зник. Таке з ним і раніше бувало, проте цього разу все було інакше, і я мав усі підстави хвилюватися. Причому дуже сильно хвилюватися, оскільки мій бідолашний цілий тиждень друзяка не виходив за межі тренувальної бази «Торпедо».

Востаннє я говорив із ним рівно сім днів тому, коли захеканий і наполоханий Артем подзвонив і повідомив, що його викрито, а на базу їде справжній Реймандо Джуніперо у супроводі італійського посла. Він також встиг сказати, що всі двері заблоковано і він не може вибратися з бази, після чого зв’язок розірвався. З того часу телефон залишався включеним, однак на мої дзвінки більше ніхто не відповідав…