Софія Андрухович - Фелікс Австрія

Нема спокою в цьому домі.

Особливо на зимові свята. Карнавал на карнавалі: бал техніків у театральній залі, перший «вовняний» вечір [1] Так називались танцювальні вечори, популярні в багатьох містах Галичини, на які з огляду на складні часи дами одягались підкреслено стримано. в Музичному товаристві ім. Монюшка, у казино — академічна вечірка, костюмований раут, який організував місцевий «Сокіл», і так на два місяці наперед. На Сильвестра в міському казино першу кадриль танцювало всього 28 пар. Зате багато гостей було в «Зірці» і в Міщанському товаристві. Весело бавились, кажуть, наші євреї у своєму клубі. Як завжди, королевою балу обрали пані докторову Естер Функельштайн — і справедливо: коли висока пані докторова проходить вулицею, немає жодної людини, яка б не обернулась, не зупинилась, не задивилася вслід; а потім вона все крутиться в думках, як сумна мелодія.

Аделя любить товариські розваги, ще й мене за собою тягає. Я б не ходила, бо добре знаю, як панюньці в зефірних сукнях перешіптуються за Аделиною спиною: «Адель Анґер ходить на карнавали з домашньою службою, а шлюб взяла з руським трунарем», — але Петро ніколи її не супроводжує, як би я могла відпускати її саму.

Петро не трунар. Він робить статуї на могили і гробівці. І всі ці панюсі ридають гіркими потоками, аж їм синіють носи, коли бачать на кладовищі Петрових скорботних янголів чи мармурових дів із розвіяними косами, що похололи навіки.

Петро працює в майстерні у Казимира Бембновича, на Сапіжинській, навпроти стрімкої німецької кірхи [2] Тут: лютеранська храмова споруда. . Там, де тополева алея провадить на цвинтар.

Але тепер він закінчує мармурові роботи у нашій катедрі: у головній наві мармур темно-зелений, у бічних — кремовий. Каже, іконостас уже помальований та позолочений. Запроваджують газове освітлення.

Я щодня ношу йому туди обіди: криваву кишку з каші, вуджену солонину, квасолю, печінкові галушки, бульбяники, крокети з гороху. Вулиці погано розчищені від снігу, дрожки [3] Дрожки — невеликий легкий двоколісний віз на ресорах. раз по раз застрягають у кучугурах. Сутеніти починає вже після третьої, але ліхтарник не поспішає запалювати ліхтарі. На кожному кроці — зграї розігрітих оковитою хлопів. Міська пропінація [4] Пропінація — монополія власника галицьких маєтків на виробництво і постачання алкогольних напоїв (переважно — пива та горілки) до закладів на своїй території. зробила їм небачений подарунок на свята: літр — 66 центів. Їсти за ці гроші не наїсися, зате нап’єшся так, що не тільки про голод забудеш, але й імені свого не пригадаєш.

А потім не знають, що з собою зробити. Нині вночі ходив один попід вікнами, горлопанив, аби його впустили переночувати. Кричав: не маю де спати, ноги змерзли. І таки знайшов, де їх зігріти: забрала його поліція, мусив загрітися в арешті.

Останнім часом розвелося навколо стільки злодіїв, шахраїв, розбійників, що страшно на вулицю вийти. Хочеться замуруватися в хаті і носа не вистромлювати. А іноді думаєш: а хто сказав, що вдома безпечно? Хто сказав, що і тут на тебе не чигає розбійник — хтось, кому ти довірливо підставляєш свою незахищену шию.

Петро каже: дійшла новина, що з костелу Святої Анни в Озерянах зник старовинний остенсорій [5] Остенсорій (монстрація) — ритуальний предмет у католицькій церкві, призначений для адорації — позалітургійного шанування Святих дарів, освячених у ході євхаристії. . І знову — жодних слідів чи свідків, усі двері — на замках і засувах, вікна цілі, всередині — порядок. Так, ніби крізь стіни увійшли світлі ангели і забрали коштовний предмет на Небеса, щоб там із його допомогою славити Ісуса.