Тарас Прохасько - БотакЄ

2.тату на долоні

(Себастян забавляє маленьку Анну, малюючи на долонях котиків, рибок, ялинок, зайчиків і пташок - Анна годинами розглядає, як міняється малюночок, по різному рухаючи долонею - якось у барі виступає дресирувальник жаб - його жабки малесенькі, як ожини, і різнокольорові - найбільше, однак, білих - дресирувальник має тату - великий різнокольоровий ірис між лопатками, довжелезне стебло обвиває все тіло - Анна хоче тату і собі - вони довго вибирають, оглядаючи визначник рослин Карпат - Анна згадує малюночки з дитинства - але просить виколоти принаймні таку жабку, як у циркача - долоня - досить болюче місце, та Анна терпляча - татуюючи Анну, Себастян думає про лінії долі - але є речі, важливіші від неї - тату на долоні мало хто може побачити - тепер Анна вітається, піднімаючи руку - вони кохаються, Анна дивиться на долоню і складається, як жабка - після того випускає із себе повітря, яке в такім випадку входить разом із Себастяном - через кілька годин після Анниної смерті жабка втрачає колір і стає білою)

3.страх - найбільша спокуса

(Себастян до Анни - є ти, світ із тобою разом - і лише страх відриває від тебе частини і робить інший світ біля тебе без тебе - боятися хочеться)

4.витискати помаранчу в рот цитрина висихає білим (один із барних прийомів, який вони придумали - помаранчу ріжеться навпіл і наливається келішок джину - клієнт випиває джин і відразу закидає голову назад, відкривши рот - бармен витискає сік помаранчі не в склянку, а безпосередньо в рот) (Анна дуже змучена - Себастян витискає цитриновий сік їй на шкіру під ліктями, над ключицями, на животі, між сухожилля на кисті, під гортанню - сік усякає і тонізує - струмочки витікають із цитринових озерець і висихають, залишаючи густий білий слід - так само біліють пальці, якщо чистити багато цитрин)

5.б. б.; зовсім інша своя

(б. б. - без біографії - в Ялівці всі знають один одного - всі біографії відомі - у вільні дні Себастян з Анною їздять на курорти в долині Пруту - де багато чужих, де їх ніхто не знає - до Татарова, Дори, Делятина і Лугів, Микуличина, Ямної - зупиняються у випадкових пансіонатах на кілька годин - щоби лиш покохатися - розказують у поїздах і готелях про себе вигадані історії - поводяться кожен раз по-іншому - відповідно до вибраної ролі - Себастянові тоді часом здається, що з цією жінкою він щойно познайомився - так само з помешканнями - часто після нічної роботи йдуть на цілий день у порожні помешкання приятелів - пробують себе серед чужих речей, у чужих звичках, оглядають альбоми з чужими знимками - або з мовами - приходять у пастуші стаї на полонинах - говорять не по-гуцульськи - просять молока, жентиці, гуслянки, вурди, будза - слухають, як гуцули намагаються їх зрозуміти, що говорять між собою про них)

6.сімнадцять каменів уперед

(ще давно - коли Себастян вишколював доньку по-військовому - така вправа - перейти ріку по камінні, не зупиняючись ні на мить, стаючи і стрибаючи з каменя на камінь - подивившись з берега на шлях лише три секунди, спробували знов, коли друга Анна була вагітна - вона побачила і розрахувала сімнадцять кроків наперед)

7.розуміння - справа того, хто має розуміти

(це є фраґментом багаторічної дискусії між Себастяном і Непростими - вони вважають, що проблему розуміння має розв’язувати той, хто дає зрозуміти - Себастян - навпаки - бо йдеться про апріорну неможливість ідентичного розуміння - своєї точки зору він дотримується і на практиці - завжди оповідає так, як хоче, щоправда, вичерпно відповідаючи на виниклі запитання - каже, що воліє риторику ощадну, а не надмірну - значень більше, ніж слів, а не навпаки)

8.епос родинних місць

(Себастян услід за Франциском уважає, що основою кожного приватного епосу є перелік уявлень про місця, в яких відбувалася родинна історія - така собі сімейна географія рослин - у випадку останньої Анни головними вузлами епосу мусять бути Мокра, Ялівець, Чорногора, Станиславів, Прага, Африка, Львів, Трієст, Боржава, Шаріш, Болехів, Петрос, Чорна Тиса)

9.дитина вбивця

(весна 1944-го - остання весна автобуса-бару - колони вантажівок на гірських дорогах - деякі машини стоять тижнями - безпорадність управління - єдиний мотив - на Захід - солдати живуть у кузовах, удень чекають можливого від’їзду, вночі бродять околицями - кілька угорських капралів п’є цілу ніч у барі - Себастян упізнає серед них двох румунських опришків, котрі двадцять років тому відрізали голову Францові - він показує їх нишком Анні як фраґмент приватного епосу - не знати, чи могли опришки-капрали пригадати Себастяна, але ніхто нікому не каже жодного слова - вранці мадяри йдуть спати до вантажівки, а Себастян з Анною переїжджають трохи вперед - Анна просить, щоб він дуже детально оповів, як усе відбулося з дідом Францом - удень бар зачинений, Себастян кладе дитину спати і засинає сам - прокидається від відчуття, що хтось рухає його пістолет у чересі - мацає, пістолет на місці, а Анна сидить поруч і дивиться на хмари - такі прозорі, аж видно, що всередині: дрібнесенькі кульки вологи, наче ікра на водорості, коливаються на вузьких смужках густих потоків пари, все такого кольору, як підсвічений кремінь - через кілька днів хтось оповідає, що два мадяри, самі, правда, румуни, застрілилися посеред білого дня просто в машині, де спали капрали - Себастян зауважує, що в пістолеті бракує двох патронів, Анна миє шклянки - щоб убити вбивць, думає Себастян, їй треба було самій вертатися десять кілометрів)