Тарас Прохасько - БотакЄ

бай - невидиме лікарство.

суть усякої форми.

форма самої суті. то, що можна забрати на другий світ.

то, що на другому світі потрібне. бо там самі голоси, вічність і захват. свою вічність своїм голосом свій бай про свій захват.

ні роботи, ні скарбу, ні сили, ні тіла, ні відчуттів, ні далеко, ні близько, ні багато, ні мало, ні колись, ні тепер, ні колись. свою вічність своїм голосом свій захват - свій бай.

3.Всі пляцки Себастян віддав Анні на сніданок, бо не було куди йти, бо нема куди втікати. Головне - нічого не бійся.

Себастян пішов до небіжчика, помолився (Боже, не дай мені Тебе скривдити!) за оповіді душі французького інженера і дочекався Непростих. Ті просили не перешкоджати і зачекати два дні, хоча ця сім’я вперше шукала їх, а не вони її. Себастян пообіцяв, що займе мало часу і не вступався. Сказав баїльникові, що хоче бути баїльником. І попросився працювати барменом у барі, що належав Непростим.

На той час бар «Шо йо, то йо» в Ялівці ставав наймоднішим повоєнним закладом модного передвоєнного цетрально-європейського курорту. По війні адреса дещо змінилася, хоч і не обійшлося без суттєвих помилок. Все ж таки Ялівець далі розташовувався в Українських Карпатах, а не просто в Чехо-Словацькій Республіці. Але Станиславів, Львів і Арджелюджа опинилися за забороненою лінією на Чорногорі. На джин до Ялівця тепер приїжджалося передовсім з Праги, Брна, Братислави, Кошице, Карлових Варів і Ужгорода. А ще - з Подєбрадів і Нуслі, з Німецького Яблонного, Ліберця і Йозефова. З чужинцями було легше порозумітися по-українськи, ніж по-німецьки.

Непрості без вагань погодилися, але мали одну умову. Зрештою, Себастян теж мав лише одну умову. Обидві умови виявилися однаковими - Анна має бути в тому ж барі, при Себастянові.

1.Треба було щось змінити в барі. Себастян розказав Анні кілька інтер’єрів, про які думав, що мріяв про них ціле життя.

Анна погодилася, що найлегше красу запам’ятовувати через речі. Речі тривкі, вони переходять з історії в історію. Але насправді початкова краса - це квіти, рослини і те, з чого вони починаються й у що виростають: вода, просторе повітря, світло і трохи тепла і прохолоди. Вони зробили так, як хотіла дитина.

2.Після припинення шестирічної солдатської науки Себастян завжди робив так, як хотіла Анна. Він не вважав це розпущеністю. Просто цілком не знав, що потрібно малим дівчатам (з хлопцем було би інакше - Себастян дуже добре пам’ятав, як відчував себе у різних порах дитинства - але, може, і гірше, бо невідомо, чи в сина відбувалося би все так само), і вважав, що маленьким людям добре відомо, коли добре, а коли зле. Головний підсумок дитинства - співвідношення між сміхом і плачем. Ялівцівських жінок, котрі намагалися прилучитися до виховання Анни, Себастян просто не допускав до дитини, а їхні поради знехтував. Хоч через перебудову корчми вільного часу лишалося дуже мало, Себастян щодня розповідав доньці все, що вивчив із життя тварин.

3.Корчму переробили на відкритий у кількох місцях бар, більше подібний на город. З речей у барі (крім столів і лавок) було лиш те, що зроблене з прозорого шкла.

Переважно воно було зайняте зрізаними квітами.

4.Тим часом Анна дедалі більше часу проводила з тваринами.

Особливо вона любила слимаків. Себастянові слимаки подобалися, бо здавалися виховними. Їх стриманість і беземоційність примушує уважніше думати про слимачі потреби, симпатії, бажання і наміри. Цілковито інші манери поведінки, самовираження і спілкування дають більший простір для взаємного пізнавання. Анна чулася щасливою, коли клала на себе слимака в тому місці, звідки йому не хотілося відразу сповзати. Він віддячував Анні ніжним повільним просуванням обраними ділянками шкіри.

Можливо, саме через цю першість ціле життя Анна найбільше вміла уподоблюватися слимакам. Коли ж вони почали кохатися, то ставала слимаком найчастіше і найохочіше. Себастян підозрював, що в такий спосіб вона намагалася вказати - як він має поступати з нею. Все ж не наважувалася сказати цього татові словами. Себастян дивувався - як можливо аж так знати і розуміти таємниці звірят. Я просто не мала що читати, сміялася донька.

5.І дійсно, ця Анна не читала навіть Лярусса, бо: Себастян не знав французької (він воював не у Французькій Африці, а Центральна Європа означає можливість порозуміння з усіма сусідами рідною мовою), перші роки Анна безперервно ставала солдатом, потім вони майже не виходили з бару, буваючи вдома лише заради купелі взимку, крім того, Анна слухала у барі стільки історій, що вічний і позачасовий Лярусс видавався би їй позавчорашньою газеткою, і врешті - вони покохалися так, що будь яка енциклопедія не могла містити помічних гасел.