Тарас Прохасько - БотакЄ

2.Себастян розказував, що може розказувати людям про їхнє життя так, що вони захочуть жити вічно, нічого не змінюючи. І люди дійсно хотіли жити вічно і нічого не змінювали.

Себастян розказував, що навіть на допиті не розкаже всього про свою любов, свої любові з Аннами. І дійсно - на допиті Себастян розказав не все, бо переборов себе і говорив зовсім не так, як би хотів, як не дозволяв собі оповідати ні разу в житті.

3.Потому він розказував, що нічого дивнішого ніколи не чув.

Його забрали прямо з вулиці в Кенініґсфельді.

Вони вже жили в Мокрій. Себастян ішов додому, вертався з бутини з-під Темпи. Там одного лісоруба притиснула втята ялиця. Не вбило відразу, але він перестав жити - лежав собі ні в тих ні в сих. Лісоруб був нетутешній - прийшов десь із Березова, тому його не було куди забрати. Закопати такого було би гріх, і вночі по Себастяна приїхали кіньми без сідел і вуздечок. Він оглянув прибитого і побачив, що той забув, як дихати. Посидів коло нього і розказав потрібну байку. Березун усе згадав, устав і запрошував колись прийти у Березови. Мусив якось віддячити, але тепер рубав ліс, то захотів віддати лиш те, що мав, - грудку будза.

4.Себастян затримався в бутині трохи довше, бо мусив щось послухати про Березів, - він там ніколи не бував, хоч знав багато березунів.

Себастян казав, що найцікавіше йому слухати, як хтось оповідає про місця, яких він не знав. Тоді просив розказувати так, ніби ідеш, дивишся і говориш те, що бачиш. Потому - так, ніби їдеш на ровері чи коні (трохи вище, тоді бачене міняється несподівано сильно), далі - якби виліз на вершок дерева. І обов’язково виймав мапу тієї місцевості і просив розмалювати словами все позначене.

Навіть війни, табори і всілякі катаклізми Себастян сприймав передовсім із цієї точки зору - як багато зустрічається людей, які походять і приходять з різних місць, виросли і бували в різних місцях. Великі зрушення перемішують людей, і основою говорення і способу мислення стає порівняльна географія.

5.Себастян ніс грудку сиру Анні на вечерю і сніданок. У Кенініґсфельді коло дверей шевця стояв, як завжди, винесений стіл і кілька чоловіків грали в карти. Решта дивилася. Себастян ще з Африки привчився бачити дороги, якими щодня ходив, у порівнянні з учорашнім. Учора (і позавчора, і позапозавчора) трьох із сьогоднішніх спостерігачів не було. Коли ж він подивився, як вони на нього дивляться, то зрозумів, що то - по нього.

6.Себастян ще міг утекти - звернути між кольорові дерев’яні будиночки, садами вибігти до берега і поплисти серед колод Брустурянкою до Тересви, Тересва винесла би в Тису, а вже Тисою через кілька днів можна бути в Дунаї і завертати або до Відня, або до дельти - і там, і там є безліч схованок на ціле життя.

Зрештою, він знав, що ріки найкраще зв’язують цілий континент, бо всі місця континенту з’єднані не більше, ніж через чотири ріки.

7.Ще в Африці Себастянові не раз доводилося долати ріками величезні відстані, днями не вилазячи з води. Він лише перекладав з кишень у алюмінієву флягу з видряпаним своїм іменем і номером полку все, що могло розмокнути, і плив у одежі за течією, штовхаючи перед собою кілька зв’язаних легких жердок, на яких лежала рушниця.

Околиці, побачені з рівня поверхні води - коли погляд ковзає по дотичній, - не менш цікаві, ніж з пташиного польоту. А рельєфи дна часом навіть багатші. Не кажучи вже про те, що все найцікавіше в житті людей відбувається на берегах, над водою рік.

Останнього разу він запливав у химерні мережі каналів з майже гарячою водою і не по-земному багатою рослинністю на дні, далі - в рештки підтопленого форту.

Чомусь саме це снилося йому найчастіше впродовж усього життя. Такою була його ностальгічна Африка. І ще - прозорі бухти і пливе багато черепах.

Але тепер не можна було нікуди плисти - Анна чекала на тата.

8.У Кенініґсфельді Себастян міг би хіба стріляти - якщо зробити це першим, то поцілив би відразу трьох одного за одним так, що вони впали би разом. Так він колись застрілив сліпого вбивцю і його дитину.

9.Тоді були часи, коли довкола Ялівця вешталося багато озброєних людей, перемістивши в гори свої полювання один на одного. Часто траплялося так, що спочатку стрілялося, а пізніше переверталося тіло і дивилося - хто то. Себастян мусив тримати пістолет напоготові під рукою - під лядою, там, де ґрейпфрути, матовий слоїк з цинамоном і велика шклянка з горіхівкою для себе.