Тарас Прохасько - БотакЄ

10.дифузія, вбирати один одного, вбиратися один одним

(Себастянові відкривається теорія зворотного всмоктування - він експериментує з корінням - переносить висновки на людей - доводить, що чоловік всередині жінки не тільки випускає рідину, яку всмоктує жінка, але й сам убирає трохи жіночої вологи - за законами порожніх капілярів і сполучених посудин - Себастян вірить, що таким чином відбувається всесвітнє перемішування субстанцій, яке видається йому страшенно важливим - у кожному разі сам він прагне прийняти максимум такого екстракту)

11.коньяк з цибулевою зупою; сік з лози винограду; портер з диким медом; джин з червоними мурахами (один араб ще в Африці каже Себастянові - передовсім учи своїх синів робити їсти, вони будуть мудрими і радісними - в Себастяна нема синів, але є дочка Анна - він вчить її робити їжу: розказує, що її треба не боятися придумувати, як найкращі пригоди для себе - робити їсти для когось - завжди сенсовно, як виховувати дитину чи плекати рослини - заняття, яке вертає до безпосередності звірів і птахів, коли питання що і для чого робити ще не виникає - цікавість, яку можна дарувати - протистояння різних стихій і сутностей, які можна навчити жити разом - початок усіх смаків у рослинах - тому, що їм нема кінця, нема кінця робленню їжі - Анна почала з бару - варила портер разом із щільниками дупляних бджіл - подавала гарячу цибулеву зупу відразу після коньяку, і знову запивати коньяком по ошпареному піднебінні - кидала в шклянку джину кількадесят крилатих червоних мурашок (вірячи, що вбивати в їді не гріх), які додавали спиртові пекучості своєю кислотою - голодною весною обтинала виноград на зарослих балконах і збирала сік лози, потому розчиняючи ним ялівцівку в пропорції один до пів - і так з усім)

12.дощовий пансіонат

(під час одного з виїздів у долину Пруту Себастян з Анною зупиняються в маленькій віллі у закопанському стилі - поки вони кохаються, починається дощ - якщо такі дощі починаються, то тривають у Карпатах цілими літніми тижнями - чому я тебе сьогодні так багато хочу - питає Анна - коли вона щось питає Себастяна, то завжди робить це за звичкою по-дитячому - як донька, а не жінка - Себастян теж забуває, що Анна не дитина - відповідає просто, правдиво, старанно, образно і мудро - щоб це було зрозуміло ціле життя - людині вкрай необхідні тертя і тиск людських площин - кількість цього є наперед заданою, як кількість ударів серця - а ми так довго не - Анна підставляє різні ділянки тіла - тіло - брама душі - брама відкрита - душа відживає від доторків - слідкувати за зміною сили млаки за відкритим вікном - інакше можна не вернутися з лету - вони виходять з пансіонату - виходять з лісу - несподівано закінчується дощ - ідуть полониною - Анна хоче ще - вони кохаються у перегрітій траві під розрідженим повітрям, яке погано стримує сонячне світло - Анні так добре, що міняються площини, так, що хочеться про це завтра говорити - якщо є завтра, якщо є говорити, якщо є площини - бо вона кількаразово відсутня навіть тут і тепер - Себастяна вона забирає із собою - він так далеко в ній, що вони думають, що його взагалі не видно - птахи сідають на землю і дивляться зблизька - вони дивляться без сорому на птахів і бачать відкритість великої Анни, яка ледве вміщається в оці - вони більше не можуть віддаватися сонцю, але хочуть ще глибше - збираються (тепер Анна стає голою маленькою дівчинкою з широким ротом) туди, де може бути мокро - вони біжать до лісової вілли - може, треба якось рухатися, але дай полежати нерухомо, бо закочуюся за очима - за вікном паде дощ - я можу давати багато мокрості - лежать нерухомо і туляться - Себастян уявляє, як Анна перший раз годує таку саму дівчинку - Анна мріє, як перший раз дивиться на такого самого хлопчика - добре не тобі, не мені, не нам, а світові - ти зробив мене такою)

13.історія погляду вздовж щоки

повість губ

ціле есе в сірниковій коробці

(останній Анні кілька років - це найважчі дні 1938-го - все, що Себастян розказує малій на ніч, або погано закінчується, або втрачає сенс, бо він викидає з оповідей недитячі місця - дітям треба читати вголос, переконаний Себастян - діти мусять розглядати книжку, тата з книжкою, літери, папір з літерами - діти мусять хотіти дочекатися самому зрозуміти книжки - бо кажуть: бо так написано - побачити багато давніших голосів, щоб краще вирізнити власний - наші Лярусси вже давно скінчилися - Себастян робить дивацькі книжки - розтинає поштівки й опалітурює фраґменти, маленькі шматочки паперу складає пронумерованими купками в сірникові коробки, обписує стіни, стіл, ліжко, двері - він сам пише написане - пише різними голосами - вечорами лягає біля Анни і читає вголос історію погляду вздовж щоки, повість губ, есе в сірниковій коробці, хроніку відсутності хроніста, епос колійових станцій, казки пташиних страв, філософський трактат плюща - Анна слухає різні голоси і намагається почути свій - і справді, щось зрушилося)